Основні правові висновки щодо стягнення заборгованості за договорами позиками ( розписками) за 2023 рік

Аналіз основних правових висновків в спорах, пов’язаних зі стягненням заборгованості за договорами позики прийнятих судами касаційної інстанції за 2023 рік

01. При вирішенні питання стягнення заборгованості за договором позики суд повинен дослідити дійсний зміст та достовірність документів на підставі яких доказується факт укладення договору позики та умови такого документу (дослідити справжню правову природу укладеного договору.

Актуальний висновок для вирішення питань стягнення заборгованості особливо, коли єдиним документом, який підтверджує укладення договору позики є розписка. Суть висновку зводиться до того, що не будь-яка розписка про отримання коштів може свідчити про наявність між сторонами укладеного договору позики. Наприклад, одна людина продає квартиру іншій і на підтвердження отримання розрахунку видає розписку про отримання коштів. Так от за такою розпискою стягнути кошти не можна і вона не підтверджує факту укладення договору позики. У інших аспектах життя між особами можуть бути в обігу і інші розписки, які підтверджують факт передачі певної суми коштів між собою, тому суди повинні враховувати, що у борговій розписці, яка підтверджує укладення договору позики повинні містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів. З точки зору закону встановлювати умови повернення позики не треба, бо якщо таких умов в розписці немає, то позика повинна бути повернута на вимогу позикодавця, але з точки зору судової практики, якщо така умова незазначена у розписці, то у кредитора можуть виникнути проблеми з поверненням в судовому порядку заборгованості так як суд може прийти до висновку, що позичальник взагалі не повинен повернути кошти.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: від 20.12.2023 по справі № 172/313/21; від 20.12.2023 по справі № 187/1017/19; від 19.12.2023 по справі № 537/1118/20; від 13.12.2023 по справі № 754/5522/22; від 07.12.2023 по справі № 357/9972/19; від 29.11.2023 по справі № 589/4601/21; від 29.11.2023 по справі № 589/4601/21; від 23.11.2023 по справі № 2609/30529/12; від 23.11.2023 по справі № 759/11750/19; від 22.11.2023 по справі № 552/2191/20; від 15.11.2023 по справі № 369/8122/21; від 01.11.2023 по справі № 450/2311/21; від 18.10.2023 по справі № 947/32389/21; від 27.09.2023 по справі № 756/9498/19; від 27.09.2023 по справі № 753/23427/19; від 20.09.2023 по справі № 760/22898/20; від 13.09.2023 по справі № 369/7355/21; від 05.09.2023 по справі № 752/16578/19; від 30.08.2023 по справі № 201/15760/16-ц; від 30.08.2023 по справі № 686/17191/21; від 30.08.2023 по справі № 359/5357/20; від 26.07.2023 по справі № 495/7179/19; від 26.07.2023 по справі № 499/275/17-ц; від 26.07.2023 по справі № 509/7127/21; від 17.07.2023 по справі № 635/4559/21; від 07.07.2023 по справі № 206/501/20; від 06.07.2023 по справі № 719/272/22; від 30.06.2023 по справі № 127/18316/20; від 30.06.2023 по справі № 462/4985/21; від 30.06.2023 по справі № 462/4985/21; від 29.06.2023 по справі № 295/15478/21; від 29.06.2023 по справі № 487/4873/20; від 28.06.2023 по справі № 686/31021/20; від 28.06.2023 по справі № 712/13196/21; від 28.06.2023 по справі № 760/53/17; від 21.06.2023 по справі № 2/1522/11571/11; від 07.06.2023 по справі № 522/19653/21; від 31.05.2023 по справі № 500/3499/17; від 24.05.2023 по справі № 442/5699/21; від 24.05.2023 по справі № 759/17745/18; від 08.05.2023 по справі № 509/5824/18; від 03.05.2023 по справі № 559/2587/19; від 27.04.2023 по справі № 161/11436/21; від 26.04.2023 по справі № 405/5964/15-ц; від 24.04.2023 по справі № 756/409/19; від 19.04.2023 по справі № 755/7216/21; від 12.04.2023 по справі № 201/410/21; від 12.04.2023 по справі № 524/5680/19; від 11.04.2023 по справі № 456/1375/20; від 05.04.2023 по справі № 756/7895/21; від 23.03.2023 по справі № 456/1377/20; від 22.03.2023 по справі № 759/5772/17; від 20.03.2023 по справі № 724/569/20; від 21.02.2023 по справі № 932/12659/19; від 07.02.2023 по справі № 753/17439/17; від 25.01.2023 по справі № 369/11450/19.

02. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей.

Висновок, який потрібно враховувати взагалі у питанні повернення отриманих коштів. Суть висновку зводиться до того, що мало підписати договір позики. Для того, щоб виник обов’язок повернути борг слід довести і факт передачі коштів. За відсутності факту передання суми позики, навіть з підписаним договором, то такий договір вважається неукладеним. Як правило, документом, який підтверджує факт отримання коштів є розписка. Ще часто про отримання коштів в момент укладення самого договору чи до того (до моменту підписання) зазначається у договорі позики, що також є належним підтвердженням факту передачі коштів.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: від 02.11.2023 по справі № 758/16339/17; від 01.11.2023 по справі № 754/2295/22; від 20.09.2023 по справі № 760/22898/20; від 30.08.2023 по справі № 359/5357/20; від 09.08.2023 по справі № 755/16831/19; від 26.07.2023 по справі № 495/7179/19; від 12.06.2023 по справі № 727/2968/20; від 27.04.2023 по справі № 161/11436/21

03. Видача позики юридичній особі повинна підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Доволі важливий висновок, який слід враховувати у відносинах з суб’єктами господарювання. Суть висновку зводиться до того, що у відносинах з юридичними особами діють спеціальні порядки розрахунків, які повинні відбуватися в безготівковій формі або готівковими коштами в касу підприємства. При цьому, така операція повинна підтверджуватися відповідними бухгалтерськими документами, якими є платіжні доручення чи платіжні інструкції, які підтверджують надходження коштів на рахунок та прибуткові касові ордери чи квитанції до них, які підтверджують надходження готівки в касу підприємства. За відсутності таких документів можна констатувати факт не укладення відповідного договору позики на тій підставі, що позичальник – суб’єкт господарювання не отримав відповідної суми коштів. Часто у такій категорії справ на підтвердження отримання компанією коштів надають розписку директора, що нібито він отримав кошти в інтересах юридичної особи, проте суди з таким твердженням не погоджуються так як така розписка не являється первинним бухгалтерським документом, який підтверджує факт передачі коштів директору як фізичній особі, а не внесення їх на рахунок компанії чи в касу підприємства. Як наслідок, у таких випадках суди відмовляють в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, які заявлені до суб’єкта господарювання.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 17.05.2023 по справі № 388/139/22.

04. Якщо позика видана у іноземній валюті, то кредитор може вимагати повернення заборгованості у позичальника саме у такій валюті, а не в гривневому еквіваленті.

Сталий висновок, який корисний для позикодавців. Проблема питання полягає у тому, що у випадку виникнення спору між кредитором та позичальником з приводу повернення валютної позики, то боржники часто посилаються на ту обставину, що єдиним законним платіжним засобом на території України є національна валюта, а тому позику можна стягнути лише в гривні. Проте, стала позиція Верховного Суду, яка була підтримана Великою Палатою у минулих роках полягає у тому, що якщо позика була видана в іноземній валюті, то саме таку валюту і може вимагати повернути кредитор в судовому порядку. Крім того, видача позики в іноземній валюті однією фізичною особою іншій фізичній особі не заборонена законом.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: від 26.12.2023 по справі № 127/35718/21; від 15.11.2023 по справі № 369/8122/21; від 05.07.2023 по справі № 295/7309/21; від 05.07.2023 по справі № 295/7309/21; від 26.04.2023 по справі № 187/789/17; від 05.04.2023 по справі № 754/16388/19; від 01.02.2023 по справі № 202/7130/20.

05. Позикодавець може видати позику з прив’язкою до іноземної валюти.

Загальний висновок, який актуальний для кредиторів, які бояться кредитувати в іноземній валюті, але хочуть прив’язати курс позики до долара. Висновок говорить, що видача позики з прив’язкою до іноземної валюти не суперечить закону та можливе, як і стягнення позики у відповідному еквіваленті. Суть цього зводиться до того, що у договорі скрізь фігурує гривня (при видачі і погашенні позики), але всі платежі відбуваються по курсу долара на момент здійснення отримання чи погашення позики. Наприклад, якщо позика була видана в еквіваленті 1000 $, що становить гривневий еквівалент 5050 гривень (1 $ = 5,05 грн) на момент видачі позики, то кредитор видасть 5050 гривень, але якщо на момент повернення позики курс буде 40 грн. за 1 $, то позичальник повинен буде повернути кредитору 40000 грн., а не 5050 грн.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: від 13.12.2023 по справі № 754/5522/22; від 18.10.2023 по справі № 754/2449/22; від 31.05.2023 по справі № 466/6665/21; від 05.04.2023 по справі № 754/16388/19.

06. У випадку стягнення доларової позики у гривні, то кредитор не має права вимагати курсової різниці.

Висновок, який перекочував з банківських спорів. Він стосується випадків, коли позика в іноземній валюті чи визначена з прив’язкою до іноземної валюти, але коли кредитор звертається до суду з позовною заявою, то просить визначити заборгованість виключно в національній валюті – гривні. У такому випадку, якщо суд стягує саме гривню, то навіть у випадку девальвації, то кредитор не може стягувати інфляційні втрати так як девальвації підлягає саме національна валюта, а стягнення боргу в гривні не змінює валюту зобов’язання. Тому, якщо кредитор сам визначив стягнення боргу в іншій валюті ніж валюта позики і таке рішення буде виконано боржником, то це буде вважатися належним виконанням зобов’язання (погашення позики) навіть, якщо стягнутої за рішенням суду гривні не буде достатньо для фактичного погашення валютного зобов’язання. Щоб було простіше зрозуміти, то якщо суд стягнув 100 000 $ по курсу 5,05 грн. і в резолютивній частині судового рішення визначено до стягнення лише 505 000 грн., то якщо рішення суду виконується в період, коли курс гривні до долара становить 30 грн., то належним погашенням позики буде сплата позичальником 505 000 грн., хоч по великому рахунку на момент погашення треба було б доплатити ще 2 495 000 грн.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: від 18.10.2023 по справі № 754/2449/22; від 09.08.2023 по справі № 753/369/21; від 05.07.2023 по справі № 760/28272/17; від 23.03.2023 по справі № 456/1377/20.

07. Свідчення свідків не можуть доводити факт повернення позики.

Доволі очевидний висновок, який слід враховувати позичальникам, якщо потраплять на недобросовісного позикодавця. Суть висновку зводиться до того, що факт повернення позики не може бути підтверджений свідченнями свідків. Можливо, суди прийшли до такого висновку за аналогією з положеннями Цивільного кодексу, які говорять, що факт видачі позики не може ґрунтуватися на підставі свідчень свідків, а також положення, які говорять, що наявність/відсутність боргового зобов’язання підтверджується наявністю оригіналу боргового документу у боржника чи кредитора (якщо у боржника, то боргу немає, якщо у кредитора, то є). Тому, для того щоб дійсно підтвердити факт повернення позики, то слід отримати у кредитора оригінал договору позики (якщо він укладався в одному примірнику) чи розписки, яка видавалася на підтвердження отримання коштів або отримати зустрічну розписку чи заяву (в ідеалі в нотаріальній формі), що позика повернута в повному обсязі.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: від 26.12.2023 по справі № 127/35718/21; від 29.06.2023 по справі № 295/15478/21; від 23.06.2023 по справі № 756/9028/20; від 31.03.2023 по справі № 716/2052/20.

08. Якщо кредитор втратив борговий документ і не може повернути його при повному поверненні позики або у випадку часткової сплати боргу боржником, то в такому випадку боржник може вимагати у кредитора зустрічної розписки про отримання відповідної суми коштів.

Висновок, який випливає з основних положень Цивільного кодексу України, але який слід уважно враховувати, щоб правильно виконати обов’язок з повернення коштів і кредитор не зміг заявити один і той же борг до стягнення двічі. Як вже було раніше зазначено, то наявність чи відсутність боргу визначається наявністю оригіналу боргового документу у кредитора чи боржника. Відповідно, якщо боржник виконує свій обов’язок і повертає кошти відразу в повному обсязі, то кредитор повинен повернути борговий документ. Проте, можуть бути випадки, коли кредитор сам губить такий документ або зобов’язання виконується не в повному обсязі, що виключає обов’язок передати документ на повному суму. У такому випадку боржник може вимагати від кредитора зворотну розпису у якій повинно бути зазначено, що кредитор отримав таку то суму від боржника і не може видати оригінал боргового документу бо він втрачений кредитором або заборгованість погашається частково. Такий документ буде підтверджувати належне повне/часткове виконання обов’язку з повернення позики.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 26.07.2023 по справі № 344/17277/20.

09. Позика отримана одним з членів подружжя в інтересах сім’ї підлягає поверненню обома членами сім’ї.

Не новий висновок, але який створив велику кількість історій, коли після того як вперше з’явилася ця позиція то в судах побільшало справ про поділ майна де окрім майна фігурує поділ і боргових зобов’язань. Пояснювати не буду чого так сталося, але доволі сильно дратують такі історії. Тим не менше сам висновок говорить, що згідно положень Сімейного кодексу все набуте в сім’ї майно та гроші, які набуті одним подружжям, то вони являються об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тобто, у такому випадку, якщо позика була отримана в інтересах сім’ї (наприклад, на купівлю квартири для проживання) та за відсутності згоди кредитора щодо виконання договору позики одним з членів подружжя обов’язку з повернення боргу, то суди повинні керуватися правилом, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном. Тобто, у таких ситуаціях кредитор може вимагати стягнення заборгованості за позикою за рахунок обох членів сім’ї. Якщо ж позика була отримана одним членом сім’ї, проте не доведений факт, що кошти були витрачені в інтересах сім’ї, то тоді боргові зобов’язання ділити між подружжям не можна.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: від 13.12.2023 по справі № 489/1101/21; від 04.12.2023 по справі № 522/23335/20; від 27.09.2023 по справі № 751/1030/22; від 15.09.2023 по справі № 466/10235/18; від 29.06.2023 по справі № 487/4873/20; від 28.06.2023 по справі № 712/13196/21; від 26.04.2023 по справі № 522/16362/16-ц; від 05.04.2023 по справі № 754/16388/19; від 31.03.2023 по справі № 369/6433/20; від 22.03.2023 по справі № 725/4873/20; від 01.03.2023 по справі № 285/3873/20; від 31.01.2023 по справі № 369/1229/20.

10. Після закінчення строку користування позикою кредитор втрачає право на нарахування процентів та пені.

Висновок, який дуже часто зустрічається у кредитних правовідносинах та набагато рідше у відносинах позики. Його суть зводиться до того, що позика видається на певний погоджений сторонами строки і в межах цього строку кредитор може вимагати з позичальника сплати процентів за «законне користування коштами», а саме оплачувати відсотки у вигляді законної плати за відстрочення вимоги про повернення позики у повному розмірі. При цьому, якщо позика не повернута у погоджені сторонами терміни, то позикодавець втрачає можливість нараховувати передбачені договором проценти та пеню, а його права захищені у такому випадку положеннями статті 625 ЦК України, тобто кредитор може вимагати 3 % річних і інфляцію. І що саме цікаво, то 3 % річних можуть бути змінені у вигляді пункту договору, який передбачає нарахування процентів на суму простроченої заборгованості. Суди зазвичай дуже «туго» сприймають таке положення, але тут можна зустріти висновки, де судді доволі детально описують це положення і що потрібно розбиратися з відповідними пунктами договорів з приводу нарахування процентів в межах строку користування позикою та поза ними.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: від 13.12.2023 по справі № 750/5173/17; від 22.11.2023 по справі № 740/5435/20; від 25.10.2023 по справі № 702/499/22; від 02.08.2023 по справі № 758/13264/19; від 05.07.2023 по справі № 760/28272/17; від 28.06.2023 по справі № 175/1814/19; від 23.05.2023 по справі № 702/1029/19; від 05.04.2023 по справі № 759/8017/18; від 01.02.2023 по справі № 201/11503/20.

11. Перехідні положення Цивільного кодексу, які стосуються звільнення позичальника від відповідальності за несплату позики у період дії карантину COVID-19 не розповсюджують свою дію на положення статті 625 ЦК України.

Висновок, який потрібно враховувати в контексті нарахування та сплати штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання з повернення позики в період запровадження на території України карантину через коронавірусну хворобу. Карантин було запроваджено з 12.03.2020 року і він діяв до 01.07.2023 року. В цей період перехідні положення ЦК вказували на неможливість нарахування кредитодавцем (позикодавцем) неустойки, штрафу та пені за невчасне повернення позики та сплати процентів. Проте, вказані положення не розповсюджують свою дію на платежі передбачені статтею 625 ЦК України і в цей період вони можуть нараховуватися. Проте, треба зауважити, що 24.02.2022 року на території України було запроваджено воєнний стан на період якого та протягом 30 днів після закінчення якого окрім неустойки не можна нараховувати і платежі передбачені статтею 625 ЦК України за договорами позики. Таким чином, можна стверджувати, що в період з 12.03.2020 року і по сьогоднішній день (на момент написання статті) нараховувати неустойку (пеню, штраф) не можна, що ж стосується статті 625 ЦК України, то вона не може бути застосована з 24.02.2022 року і до моменту завершення дії воєнного стану + 30 днів.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 29.11.2023 по справі № 589/4601/21.

12. В період дії карантину COVID-19 неустойка (штраф/пеня) не нараховується до договорах позики та кредитних договорах.

Висновок, який випливає з прямих норм права, які детально були описані вище. Але так як Верховний Суд досліджував це питання, то можливо десь колись комусь цей висновок знадобиться. Його суть зводиться до того, що в період дії карантину з 12.03.2020 року і до 01.07.2023 року нарахована за договорами позики та кредитними договорами неустойка підлягає списанню та не може бути стягнута в судовому порядку.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: від 14.08.2023 по справі № 709/1320/21; від 05.04.2023 по справі № 756/7895/21.

13. Вимога про дострокове повернення позики може бути ініційована кредитором у вигляді позовної заяви.

Вимога про дострокове повернення позики може бути ініційована кредитором у вигляді позовної заяви.

Висновок, який слід уважно розрізняти з практикою по споживчих кредитах так як відносини можна сплутати, але відмінність у них серйозна. Якщо ми візьмемо кредитні відносини, а конкретно споживчі кредити, то якщо такий кредит виданий з розстроченням оплати на окремі платежі, то для того, щоб кредитору запустити процедуру дострокового повернення всієї суми, то потрібно згідно положень Закону України «Про споживче кредитування» направити позичальнику повідомлення про усунення порушення де попередити позичальника, що якщо він протягом 30/60 днів (60 днів, якщо кредит забезпечений іпотекою) не усуне прострочку по кредиту, то кредитор достроково розриває договір і позичальник повинен сплатити всю суму боргу відразу. Тільки після направлення такого повідомлення кредитор може звернутися до суду з позовом про повернення всього кредиту. В іншому випадку отримає рішення про часткове стягнення боргу. Якщо ж ми говоримо конкретно про позику, яка врегульована лише нормами Цивільного кодексу України, то там такого обов’язку немає. Є лише загальна стаття, яка вказує, що у випадку прострочення чергової частини повернення позики позичальником, то кредитор може вимагати дострокового повернення всієї суми позики. З точки зору суду така вимога може бути ініційована у вигляді позовної заяви. Тому, фактично використовувати досудовий порядок врегулювання спору за договором позики з метою запуску дострокового повернення позики не є необхідним. Можна відразу в суд.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 27.09.2023 по справі № 753/23427/19.

14.На позичальника не можна покласти подвійну відповідальність за не виконання одного і того порушення умов договору позики.

Доволі розповсюджений висновок у кредитно-позикових відносинах. Його суть зводиться до того, що на боржника не можна покласти подвійну відповідальність за прострочення виконання одного і того ж зобов’язання. Наприклад, за прострочення платежу по договору позики не може бути одночасно застосовано штраф та пеню. Лише щось одне. Це пов’язано з тим, що на підставі Конституції не можна особу притягнути до подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те ж саме порушення.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 11.08.2023 по справі № 359/4630/19.

15.Якщо договором позики визначено повернення заборгованості частинами (окремими платежами), то строки позовної давності повинні рахуватися з моменту настання оплати кожного чергового платежу.

Стала позиція, яка доволі широко розповсюджена у банківських спорах. Суть висновку зводиться до того, що строки позовної давності починають свій відлік з моменту порушення права певної особи (позивача). Так як борг за позикою повинен повертатися частинами, то відповідно і строки позовної давності повинні відраховуватися з моменту прострочення кожного чергового платежу, якщо після настання вимоги позичальник не здійснює оплати відповідного платежу.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2023 по справі № 753/369/21.

16. За натуральним зобов’язанням кредитор не може в примусовому порядку стягнути платежі передбачені статтею 625 ЦК України.

Висновок, який в основному зустрічав в кредитних спорах. Детально розписувати не буде про «натуральне зобов’язання», але суть висновку зводить до того, що якщо у тебе пропущені строки давності по основній вимозі (повернення позики та сплати процентів), то значить платежі по 625 ЦК України ти не можеш стягнути в примусовому порядку так як втрачаєш право на їх нарахування.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: від 09.08.2023 по справі № 753/369/21; 02.08.2023 по справі № 766/150/21; від 13.03.2023 по справі № 554/9126/20; від 18.01.2023 по справі № 522/13211/14.

17. Для реєстрації права власності на предмет іпотеки за кредитором потрібно вручити іпотекодавцю повідомлення про порушення основного зобов’язання.

Один з найголовніших правових висновків, які стосуються питання початку процедури реєстрації права власності за кредитором на належне боржнику майно в рахунок погашення заборгованості за договором позики. Його суть зводиться до того, що перед державною реєстрацією кредитор повинен направити позичальнику та іпотекодавцю (якщо він відмінний від позичальника) повідомлення у якому описати суть вимоги (заборгованість та необхідність її погашення) та попередження про звернення стягнення на іпотеку. Така вимога повинна бути отримана позичальником та іпотекодавцем (якщо він відмінний від позичальника) і тільки через 30 днів можна реєструвати право власності. Якщо ж вимогу не була отримана, то це є підставою для скасування реєстрації права власності. Є випадки, які виключають необхідність отримання такої вимоги, але не буду їх розписувати так як вони прямо прописані у відповідному підзаконному акті, які врегульовують питання реєстрації права власності за кредитором.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: від 29.11.2023 по справі № 638/18026/19; від 15.11.2023 по справі № 754/8583/20; від 26.07.2023 по справі № 302/1286/20; від 12.04.2023 по справі № 334/6488/21; від 27.03.2023 по справі № 753/18071/19; від 17.03.2023 по справі № 490/9747/19; від 01.03.2023 по справі № 752/7895/19.

18. Після звернення стягнення на предмет іпотеки громадяни, які проживали у предметі іпотеки можуть бути виселені з наданням іншого житлового приміщення.

Загальне правило, яке стосується питання виселення осіб, які проживають у предметі іпотеки після звернення стягнення і говорить, що такі особи можуть бути виселені лише з наданням іншого придатного житлового приміщення для проживання. Зазначене правило не застосовується у тих випадках, яка майно купувалося за кошти отримані в позику або якщо у людей, які підлягають виселенню є інше придатне для житла майно.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: від 22.11.2023 по справі № 363/4471/21; від 19.04.2023 по справі № 756/16481/19.

19. Якщо кредитор не може виселити інших осіб з іпотеки на яку набув права власності, то може вселитися.

Висновок який потрібен кредиторам, щоб забезпечити собі повністю законні підстави увійти до свого житла. Суть проблеми в тому, що коли кредитор лише на підставі права власності намагається поникнути до своєї власності у якій живуть попередні власники, то виникають часті конфлікти між колишніми і новими власниками. Так от, щоб спростити собі встановлення контролю над набутим об’єктом, то кредитори намагаються отримати судове рішення про виселення осіб, які перешкоджають у користуванні приміщенням. Часто з цим можуть бути проблеми, які саме вже описував вище. Тому, є альтернативний варіант, який полягає у вселенні кредитора у належне йому приміщення. Якщо таким чином сформулювати позовні вимоги, то суду буде доволі складно відмовити в задоволенні позовних вимог, особливо, якщо довести належними доказами, що власнику чинять перешкоди у користуванні майном.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 26.09.2023 по справі № 754/9723/19.

Автор статті: адвокат Олександр Курочкін

Джерело: traya.com.ua