ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 560/11489/22

провадження № К/990/14129/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.

розглянув у порядку письмового провадження справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрите

за касаційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 січня 2023 року (суддя Матущак В. В.) і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2023 року (судді: Сушко О. О., Мацький Є. М., Залімський І. Г.) та

в с т а н о в и в:

1. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (далі - ГУ ДСНС у Хмельницькій області), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Хмельницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 27 грудня 2017 року по 5 жовтня 2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Постанова № 100);

- зобов`язати ГУ ДСНС у Хмельницькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 27 грудня 2017 року по 5 жовтня 2022 року виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови № 100.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день звільнення відповідач не виплатив грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період 2016-2017 роки та індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 26 грудня 2017 року. Остаточний розрахунок (за цими складовими грошового забезпечення) був здійснений лише 6 жовтня 2022 року, у зв`язку з чим позивач, спираючись на статті 116 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), звернувся з цим позовом до суду.

2. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, стисло можна викласти так.

ОСОБА_1 проходив військову службу у ГУ ДСНС у Хмельницькій області.

Відповідно до наказу від 26 грудня 2017 року № 1084 ОСОБА_1 звільнений зі служби цивільного захисту та виключений з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Після звільнення позивач з`ясував, що йому не виплатили в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 26 грудня 2017 року, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26 грудня 2017 року.

Позаяк відповідач заперечував обґрунтованість вимог щодо недоотриманих коштів, ОСОБА_1 звертався до суду.

З цього приводу відомо, що Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 30 березня 2022 року у справі № 560/3166/22 (залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2022 року) зобов`язав ГУ ДСНС у Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2015 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 1 січня 2016 року по 26 грудня 2017 року, з урахуванням виплачених сум.

На виконання цього рішення суду ГУ ДСНС у Хмельницькій області 7 вересня 2022 року і 14 вересня 2022 року перерахувало на банківський рахунок позивача грошові кошти в розмірі 60766,16 грн та 13587,46 грн відповідно.

Крім того, Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 27 квітня 2022 року у справі № 560/3085/22 (залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року) зобов`язав ГУ ДСНС у Хмельницькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби цивільного захисту 26 грудня 2017 року.

На виконання цього рішення суду ГУ ДСНС у Хмельницькій області 6 жовтня 2022 року перерахувало на банківський рахунок позивача грошові кошти в розмірі 8965,15 грн.

Після того, як позивач отримав кошти, щодо виплати яких звертався до адміністративного суду (справи № 560/3166/22, № 560/3085/22), він звернувся до суду з цим позовом і з наведених мотивів просив стягнути з ГУ ДСНС у Хмельницькій області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій

3. Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 17 січня 2023 року визнав протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Хмельницькій області щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 грудня 2017 року по день фактичного розрахунку - 6 жовтня 2022 року. Зобов`язав ГУ ДСНС у Хмельницькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 грудня 2017 року по день фактичного розрахунку - 6 жовтня 2022 року, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення, за несвоєчасність виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Суд першої інстанції, серед іншого, зазначив, що відповідно до частини другої статті 116 КЗпП України відповідач мав виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення в повному обсязі у день звільнення (26 грудня 2017 року). Проте виконав [сповна] свій обов`язок: (1) щодо виплати індексації грошового забезпечення - 7 вересня 2022 року (коли нарахував грошові кошти в розмірі 60766,16 грн) та 14 вересня 2022 року (коли нарахував грошові кошти в розмірі 13587,46 грн); (2) щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 роки - 6 жовтня 2022 року (коли нарахував грошові кошти в розмірі 8965,15 грн).

Цей суд звернув також увагу на те, що індексацію грошового забезпечення відповідач виплатив 7 вересня 2022 року та 14 вересня 2022 року, тоді як строк звернення до адміністративного суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить один місяць. Зважаючи на це, в межах цього спору суд, за текстом його рішення, розглядатиме лише питання про стягнення середнього заробітку за час затримки (при звільненні) виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 рік, яка була виплачена позивачу 6 жовтня 2022 року в розмірі 8965,15 грн.

За текстом рішення суду першої інстанції, оскільки позивач звільнений з військової служби 27 грудня 2017 року, а грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових в сумі 8965,15 грн ГУ ДСНС у Хмельницькій області виплатило 6 жовтня 2022 року, то строк затримки розрахунку складає 1194 робочих днів.

На думку суду першої інстанції, за таких обставин належним способом захисту прав буде зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 грудня 2017 року по 6 жовтня 2022 року за несвоєчасність виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових в сумі 8965,15 грн; нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні провести виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення позивача за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.

4. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 березня 2023 року змінив рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 січня 2023 року, виклавши абзац 3 резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути із Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2017 по 06.10.2022 в розмірі 200070,83 грн (двісті тисяч сімдесят гривень 83 копійки)».

В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 січня 2023 року апеляційний суд залишив без змін.

З уваги на зміст цієї постанови можна вважати, що апеляційний суд загалом погодився з підходом суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.

Однак апеляційний суд, судячи тексту постанови, вважав, що недоотримана при звільненні сума становить 83318,80 грн і арифметичні розрахунки дають підставу вважати, що це «несвоєчасно виплачена» сума як індексації грошового забезпечення (60766,19 грн + 13587,46 грн), так і компенсації календарних днів невикористаної відпустки (8965,15 грн).

Суд апеляційної інстанції зазначив, що можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні залежить від проведення фактичного розрахунку зі звільненим працівником та наявністю факту звільнення особи з роботи. Тобто, обов`язок роботодавця нарахувати та виплатити середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні виникає лише у разі припинення з особою трудових відносин, що вимагає проведення з останнім повного розрахунку при звільненні, а також затримка у проведенні відповідного розрахунку.

Аналізуючи нормативне регулювання спірних відносин апеляційний суд виснував, що на користь працівника, з яким проведений несвоєчасний розрахунок при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості календарних днів протягом періоду такої затримки.

За текстом постанови, позивач звільнений 26 грудня 2017 року. Остаточний розрахунок при звільненні з ним проведений 6 жовтня 2022 року. Тож весь час затримки розрахунку при звільненні дорівнює 1743 днів.

Далі суд апеляційної інстанції визначив, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить 261,47 грн (15949,40/61) і - спираючись на правові висновки Верховного Суду (у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду), викладені у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 - зазначив, що належна при звільненні сума для виплати позивачу склала 189805,69 грн, у тому числі й спірна у ній сума 83318,77 грн, відповідно частка спірної суми у належній становить 43,9 % (83318,77 грн).

Отже, за текстом постанови, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 200070,83 грн (261,47 грн х 1743 днів х 43,9/100).

Касаційне оскарження

5. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2023 року і рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 січня 2023 року та передати справу на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду.

Касаційну скаргу її автор подав з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з чим пояснив, що суд апеляційної інстанції не зважив на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20, від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (щодо застосування передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України строку звернення до суду з позовом), а також у постановах від 4 грудня 2019 року у справі № 825/742/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (щодо виплати середнього заробітку щодо компенсації за невикористану відпустку).

Касатор звернув увагу на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 треба розглядати через призму складових грошового забезпечення, які, з погляду позивача, несвоєчасно виплатив відповідач. У цьому зв`язку пояснив, що стягнення середнього заробітку пов`язується в цій справі з несвоєчасною виплатою компенсації за невикористані дні відпусток за 2016-2017 роки та індексації грошового забезпечення (в обох випадках ці суми відповідач виплатив на виконання судових рішень).

Відтак продовжив, що заборгованість по індексації грошового забезпечення відповідач виплатив (двома платежами) 7 і 14 вересня 2022 року, тому щонайпізніше 7 вересня 2022 року позивачу було відомо про початок перебігу строку для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.

З покликанням на частину п`яту статті 122 КАС України відповідач зазначив, що на дату звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 пропустив місячний строк для звернення до суду про стягнення середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України за час затримки виплати індексації грошового забезпечення.

Щодо стягнення середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні відпустки зауважив, що позивач при звільненні зі служби цивільного захисту не висловлював зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум.

Апелюючи до постанови Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 скаржник зазначив, що спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більше, ніж через чотири роки після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не виникло передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.

6. Верховний Суд ухвалою від 9 травня 2023 року відкрив касаційне провадження за згаданою касаційною скаргою.

Копію цієї ухвали суд надіслав сторонам в їхні електронні кабінети підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», про що у справі є відповідні довідки.

Нормативне регулювання

7. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

8. Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Висновки Верховного Суду

9. Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов`язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв`язку зі звільненням) індексації грошового забезпечення (на загальну суму 74353,62 грн) і компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 рік (на суму 8965,15 грн).

Зазначені складові грошового забезпечення відповідач виплатив ОСОБА_1 на виконання судових рішень (справи № 560/3166/22, № 560/3085/22), після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.

10. В аспекті порушених в касаційній скарзі питань у зіставленні з обставинами цієї справи колегія суддів зазначає таке.

1) Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 (яку відповідач згадав у касаційній скарзі) відповідаючи на питання про строк звернення до адміністративного суду у спорах, які пов`язані з публічною службою (у згаданій вище справі спір стосувався стягнення з військової частини середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України), з-поміж іншого, зазначив, що « строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п?ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п?ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України».

Відповідач в касаційній скарзі зауважив, що вимоги про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення (на загальну суму 74353,62 грн) - з уваги на те, коли відповідач виплатив цю індексацію (7 і 14 вересня 2022 року) - заявлені з пропуском місячного строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Суд першої інстанції на це теж звернув увагу, коли окреслив предмет спору лише стягненням середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 рік (яку відповідач, на виконання судового рішення у справі № 560/3085/22, виплатив 6 жовтня 2022 року). Водночас у резолютивній частині рішення позовні вимоги про виплату середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення (на загальну суму 74353,62 грн), якщо зважити на мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, не отримали розсуду по суті.

Суд апеляційної інстанції не зупинявся на питанні про строки звернення до суду в тому аспекті, на який звертає увагу касатор, відтак під час розрахунку середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України відштовхувався від загальної суми невиплачених позивачеві при звільненні сум грошового забезпечення (83318,77 грн), тобто як індексації грошового забезпечення, так і компенсації за невикористані дні відпустки (про стягнення яких позивач звертався до суду, про що мовиться вище).

Це має означати, що суд апеляційної інстанції вирішив питання про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в тому числі за затримку виплати позивачеві індексації грошового забезпечення (яку відповідач, нагадаємо, виплатив 7 і 14 вересня 2022 року на виконання судового рішення у справі №560/3166/22), вимоги щодо якого заявлені до адміністративного суду 1 листопада 2022 року.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2022 року № 4-рп/2012 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу), серед іншого, зазначив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Отож звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України) обмежене строком, який - з уваги також на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 - у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині п`ятій статті 122 КАС України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).

Спираючись на наведені міркування колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що після фактичного розрахунку за зобов`язаннями з виплати індексації грошового забезпечення (яке виплачувалося на виконання судового рішення у справі № 560/3166/22 двома частинами 7 вересня 2022 року на суму 60766,19 грн, потім 14 вересня 2022 року на суму 13587,46 грн) позивач мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України, але реалізувати це право він міг протягом одного місяця відколи відбувся фактичний розрахунок за означеною складовою грошового забезпечення. Станом на 1 листопада 2022 року місячний строк для звернення до адміністративного суду з такими вимогами завершився.

У вимірі обставин цієї справи наведене свідчить, що суд апеляційної інстанції не зважив на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, тож неправильно визначив загальну суму несвоєчасно виплачених повивачу при звільненні коштів, з якими пов`язується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

2) щодо доводів відповідача про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2017 рік і покликання у цьому зв`язку на постанови Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 825/742/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 колегія суддів зазначає спершу таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, з-поміж іншого, зазначила таке: «Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц».

11. Підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті відрізняється від того, який обґрунтовує відповідач і який застосований, приміром, у постанові Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 825/742/16, яку відповідач зазначив серед інших як взірець правильного правозастосування.

Питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції, що добре видно на прикладі цієї справи. Водночас треба зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, яку, зауважмо, ухвалено в часі пізніше, ніж постанови, які зазначив відповідач у касаційній скарзі, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу) і з нею загалом узгоджується підхід судів попередніх інстанцій в цій справі.

Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів колегія суддів теж має дотримуватися правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі доти підходи до застосування приписів статей 116 117 КЗпП України. На такому наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Подібним чином Верховний Суд діяв, приміром, під час розгляду справи № 460/10582/21 (постанова від 2 лютого 2023 року), у якій теж порушувалося питання про застосування правової позиції, яка викладена в згадуваній постанові Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 825/742/16.

12. Поза тим треба застерегти, що правова позиція суду касаційної інстанції основується на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.

Зазначене застереження у контексті цієї справи зумовлене тим, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України - текст якої написаний вище - діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.

Звертаємо увагу, що відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Суди попередніх інстанцій під час вирішення цього спору керувалися приписами статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Принаймні до такого висновку спонукає зміст їхніх судових рішень, надто суду апеляційної інстанції, який визначив суму, яка підлягає стягненню на користь позивача за 1743 днів (за період з 26 грудня 2017 року по 6 жовтня 2022 року), спираючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19. Але наведений у тій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, на той час стаття 117 КЗпП України діяла дещо в іншій редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Вже на дату звернення ОСОБА_1 (1 листопада 2022 року) до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, і підлягала застосуванню.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції діяв правильно, коли для належного і ефективного способу захисту позивача вважав за необхідне визначити суму для стягнення. Але сума, яку постановив стягнути цей суд, визначена без урахування чинних - зокрема на дату звернення позивача - приписів статті 117 КЗпП України. Тож якщо зважити заодно на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення, яку апеляційний суд визначив без урахування згаданих вище висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, і відтак поклав в основу своїх розрахунків, то висновки щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню, з погляду колегії суддів, є помилкові.

Згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

13. Колегія суддів переглянула оскаржені судові рішення в межах заявлених у касаційній скарзі вимог і доводів та з урахуванням частини другої статті 353 КАС України вважає, що висновки, яких дійшов суд апеляційної інстанції, коли визначав суму стягнення за час затримки розрахунку при звільненні, ґрунтуються на неповному дослідженні зібраних у справі доказів і помилковому застосуванні норм матеріального права, у зв`язку з чим справу потрібно направити до цього суду на новий розгляд.

Під час нового розгляду варто зважити на мотиви, якими обґрунтована ця постанова, і вже з дотриманням вимог чинного закону визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка піддягатиме стягненню на користь позивача на підставі статті 117 КЗпП України.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області задовольнити частково.

2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2023 року в частині, якою змінено рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 січня 2023 року (абзац другий резолютивної частини), скасувати і в цій частині справу направити на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

3. В іншій частині постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2023 року і рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 січня 2023 року у справі № 560/11489/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

Н. В. Шевцова