ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року

м. Київ

справа №380/19103/22

адміністративне провадження № К/990/31367/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 380/19103/22

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року (колегія суддів: головуючий суддя Онишкевич Т.В., судді Судова-Хомюк Н.М., Обрізок І.М.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при виключенні із списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 18 березня 2018 року по 20 грудня 2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу частини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100;

1.2. зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 18 березня 2018 року по 20 грудня 2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу частини, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100.

1.3. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив йому при звільненні всіх належних йому сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2.1. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року позов задоволено частково.

2.2. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 18 березня 2018 року по 18 вересня 2018 року.

2.3. Стягнуто з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) у розмірі 79285,92 грн.

2.4. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та змінено рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутого середнього грошового забезпечення та вирішено стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 79368,40 грн.

4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.

4.1. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2023 року в частині задоволення позовних вимог у справі № 380/19103/22 скасувати та позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 березня 2018 року по 17 вересня 2018 року у сумі 10323 (десять тисяч триста двадцять три) грн 68 коп. У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року залишено без змін.

4.2. Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 висновків, за якими, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

4.3. З огляду на наведені мотиви, апеляційний суд дійшов до переконання, що відшкодування за час затримки, передбачене частиною 2 статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності.

4.4. Апеляційний суд застосував принцип пропорційності враховуючи:

-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

-ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

ІІІ. Касаційне оскарження

5. Не погоджуючись з такими рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати це судове рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6. Підставою для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень, скаржник зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вказав, що судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України, які викладено в постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

7. Наказом командира військової частини від 17 березня 2018 року № 68 полковника ОСОБА_1 , командира-ремонтно відновлюваного батальйону ІНФОРМАЦІЯ_1, звільненого від займаної посади наказом командувача ІНФОРМАЦІЯ_2 (по особовому складу) від 16 лютого 2018 року № 61 та призначеного на посаду старшого офіцера-ревізора бронетанкової служби озброєння управління оперативного командування, ВОС НОМЕР_2 з 17 березня 2018 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

8. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року у справі № 380/10166/21 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 17 березня 2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року та березень 2018 року відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми.

9. На виконання вказаного рішення суду Військовою частиною НОМЕР_1 нараховано та 20 грудня 2022 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 79346,38 грн.

10. Вважаючи, що станом на день виключення із списків особового складу з ним не було проведено повного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

11. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

12. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

13. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

14. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

15. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

16. Відповідно до частин другої-четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

17. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

18. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

19. Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

20. Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

21. У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.

22. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

23. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

24. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

25. Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

26. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

VI. Позиція Верховного Суду

27. Перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

28. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв??язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на день виключення зі списків особового складу частини (17 березня 2018) індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 17 березня 2018 року.

30. Вказане нараховано та виплачено відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року у справі № 380/10166/21.

31. Отже, предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу зазначеної індексації.

32. Переглядаючи судове рішення суду апеляційної інстанції, вирішуючи питання щодо правильності застосування цим судом норм чинного законодавства, а також питання обґрунтованості касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

33. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції посилався на висновки.

34. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду з-поміж іншого, зазначила таке: «Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

35. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

36. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

37. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

38. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

39. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

40. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

41. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

42. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

43. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

44. Однак, колегія суддів зауважує, що підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин та наведене у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 Верховного Суду, яку позивач зазначив як взірець правильного правозастосування.

45. З огляду на це Верховний Суд зазначає, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції.

46. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 наголосила, що незалежно від того чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

47. Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу) і з нею загалом узгоджується підхід суду апеляційної інстанції в цій справі.

48. Однак, Верховний Суд наголошує, що правова позиція суду касаційної інстанції першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.

49. Зазначене застереження у контексті цієї справи зумовлене тим, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.

50. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

51. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15, який суд апеляційної інстанції взяв до уваги при вирішенні цієї справи, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

52. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

53. З 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.

54. Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 Верховного Суду, на яку позивач послався у поданій касаційній скарзі, і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.

55. За цих обставин Верховний Суд резюмує, що суд апеляційної інстанції діяв правильно, коли для належного і ефективного способу захисту позивача вважав за необхідне визначити суму для стягнення.

56. Однак, сума, яку постановив стягнути цей суд, визначена без урахування чинних приписів статті 117 КЗпП України за весь період затримки розрахунку при звільненні та без врахування приписів її нової редакції, у зв`язку з чим висновки суду апеляційної інстанції щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є помилковими.

57. Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, стаття 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року підлягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

58. Таким чином, в межах даної справи підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції що діяла до 19.07.2022 року та відповідно врахуванню висновки Верховного Суду викладені у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції що діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

59. Вказані обставини не досліджувалася та не встановлювалися судом апеляційної інстанції.

60. Вже з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України підлягає застосуванню до спірних правовідносин в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.

61. Отже, Верховний Суд доходить висновку про те, що суд апеляційної інстанції вирішив справу без повного та всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.

62. Верховний Суд наголошує, що за правилами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

63. Отже, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України в основі обґрунтованого рішення лежать повнота і всебічність з`ясування обставин справи, це виключає існування будь-яких не спростованих судом належним чином розбіжностей між доказами, поданими сторонами.

64. Тому Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції не вжив усіх, визначених законом, заходів, не застосував норму матеріального права у чинній редакції, у зв`язку з чим не встановив усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та дійшов передчасних висновків по суті справи. Висновки суду апеляційної інстанції та оскаржуване рішення в цій справі не відповідають завданням адміністративного судочинства щодо справедливого і неупередженого вирішення спору.

65. Водночас, в силу положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства їх встановлення судом касаційної інстанції не допускається.

66. Розглянувши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів вважає, що судом порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не забезпечено повне та всебічне з?ясування обставин у справі та не вжито усіх, визначених законом заходів для цього.

67. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

68. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

69. Приписами частини 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

70. Враховуючи це справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

71. Під час нового розгляду справи суду необхідно дослідити усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права. Також суду слід врахувати наведене та ухвалити законне та обґрунтоване рішення за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності та взаємному зв?язку.

Керуючись статтями 3 341 344 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року задовольнити.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року в цій справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

Ж.М. Мельник-Томенко