ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 922/2394/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Мачульський Г.М., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників:

позивача: Левченко В.В.

відповідача: Черненко О.А. (присутній в режимі відеконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеконференції касаційну скаргу Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2021

та рішення Господарського суду Харківської області від 22.09.2021

у справі № 922/2394/21

за позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вперед"

про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією "Сантрейд" (далі - ДП "Сантрейд", позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вперед" (далі - СТОВ "Вперед", відповідач) про стягнення 5 332 767,51 грн збитків, 911 571 грн штрафу, 285 706,78 грн. пені за період з 01.12.2020 по 26.05.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору поставки № 60426502 від 17.08.2020.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.09.2021 (суддя Присяжнюк О.О.) у позові відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 (колегія суддів у складі: Чернота Л.Ф. -головуючий, Зубченко І.В., Радіонова О.О.) рішення місцевого господарського суду скасовано частково: прийнято нове рішення в частині відмови у стягненні пені та штрафу, стягнуто з відповідача на користь позивача 257 136,07 грн пені та 820 413,80 грн штрафу. В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Судами обох інстанцій встановлено, що 17.08.2020 між ДП «Сантрейд» (покупець) та СТОВ «Вперед» (продавець) укладено договір поставки №60426502 (далі - договір), за умовами якого продавець зобов`язався продати та поставити, а покупець зобов`язується оплатити та прийняти товар - соняшник урожаю 2020 року насипом за ціною 9115,71 грн за одну метричну тону без ПДВ.

Увесь об`єм товару продавець зобов`язався поставити у строк з 28.08.2020 до 30.11.2020 включно (п. 5.2 договору).

Розділом 6 договору визначено, що покупець здійснює оплату в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості кожної партії товару на поточний рахунок продавця у два етапи: 80 % вартості відповідної партії товару протягом 2-х робочих днів з дати поставки товару і визначення фактичної кількості та якості поставленого товару, а також після отримання покупцем усіх документів на товар, що визначені у п.6.1.1. цього договору; остаточний розрахунок проводиться покупцем протягом 2-х робочих днів після: а) отримання покупцем документів, що визначені у п.6.1.1.(якщо їх не було надано раніше) та у п.6.1.2., а також після: б) завершення здійснення покупцем перевірки правильності реєстрації продавцем відповідної видаткової накладної в ЄРПН (ст.8 цього договору), за умови відсутності порушень з боку продавця встановлених законодавством вимог щодо реєстрації та належного заповнення податкових накладних (п.6.1.)

За непоставку (недопоставку) товару в строк, вказаний в п.5.2 Договору, продавець зобов`язується оплатити покупцю пеню (штрафну санкцію) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ вартості товару, поставку якого було прострочено, за кожен день прострочення такої поставки. За прострочення поставки більше ніж на 10 календарних днів продавець, крім пені (додатково) зобов`язується також сплачувати покупцю штраф в розмірі 20 % від вартості непоставленого (недопоставленого) товару. Пеня та штраф за цим пунктом оплачується продавцем незалежно від заподіяних покупцю збитків (штрафна неустойка ) (п.7.3.1.).

Згідно з п. 7.3.2 Договору у випадку прострочення поставки покупець має право відмовитися від прийняття/поставки непоставленого (недопоставленого) товару та його оплати, а продавець при цьому зобов`язується відшкодувати покупцю всі понесені у зв`язку з простроченням збитки, а також сплатити покупцю штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого (недопоставленого) товару. Штраф по цьому пункту сплачується продавцем незалежно від заподіяних покупцю збитків (штрафна неустойка).

У п. 10.1 договору передбачено, що жодна із сторін не нестиме відповідальності перед іншою стороною чи вважатися такою, що порушила цей договір у зв`язку із будь-якою затримкою у виконанні чи у зв`язку з невиконанням будь-якого свого зобов`язання за цим договором, якщо така затримка чи невиконання були спричинені перешкодою, яка знаходиться поза розумним контролем сторони, включаючи, але не виключно наступні події форс-мажору: а) повна чи часткова заборона експорту чи прийняття виконавчим чи законодавчим органом іншого нормативного акту, який впливає на виконання цього договору, чи (б) блокада, чи (в) терористичний акт, війна або дії подібні до воєнних або загроза війни, чи (г) заворушення, (д) страйк, локаут чи дії профспілок, чи (е) бунт чи громадянські заворушення, чи (є) поломка обладнання, чи (ж) льодова компанія, чи (з) стихійні лиха, чи (и) непереборні перешкоди для здійснення транспортування, чи (і) епідемії, пандемії чи (ї) пожежа, повінь, чи (й) будь-які інші події, які підпадають під визначення поняття "форс-мажор".

У разі неможливості виконання зобов`язань за договором частково чи іншим чином у зв`язку з подією форс-мажору, виконання цього договору повинне бути призупинене на період дії форс-мажору, за умови, що сторона, на чиє виконання впливає подія форс-мажору, надала іншій стороні повідомлення протягом 7-и календарних днів після настання такого форс-мажору та повідомила про характер та масштаби впливу такої події. У разі, якщо подія форс-мажору триває більше 30 календарних днів, кожна сторона матиме право відмовитися від невиконаної частини договору шляхом надання іншій стороні повідомлення не пізніше ніж на кінець першого робочого дня, який настане після спливу 30-и денного періоду (п.10.3 договору).

Відповідно до п. 10.5 договору достатнім доказом існування і тривалості події форс-мажору є надання свідоцтва, виданого Торговою палатою відповідної країни, або офіційних текстів законодавчих актів, що набрали чинності .

Проте відповідач, ні у строк передбачений договором (до 30.11.2020 включно), ні станом на дату подання позову, не поставив покупцю погоджений об`єм товару, чим порушив свої зобов`язання за договором. Об`єм недопоставленого товару становить 500 метричних тон.

10.09.2020 листом № 10/09-20/1 відповідач повідомив позивача про виникнення форс-мажорної обставини - падіння урожайності соняшника у 2020 році орієнтовно на 40% через посуху, що унеможливлює виконання умов договору.

24.02.2021 за №10-511 позивач повідомив відповідача про застосування передбачених договором заходів відповідальності за невиконання останнім своїх зобов`язань, а також про вимушений пошук інших контрагентів з метою заміщення непоставленого товару.

Як стверджує позивач, задля заміщення непоставлених відповідачем 456,9 метричних тон товару він уклав договір поставки з іншим контрагентом за ринковими цінами, а саме: договір поставки з ТОВ "Інфініті Трейд" від 14.04.2021 №60475819 на загальну суму 9 497 735,40 грн (без ПДВ). Розмір завданих збитків позивач обраховував, виходячи з того, що вартість однієї метричної тони товару за договором складає 9115,71 грн без ПДВ за одну метричну тону (пункт 4.1 договору). Об`єм товару в кількості 456,9 метричних тон згідно умов договору обійшовся би позивачу у 4 164 967,89 грн. Різницю між фактично сплаченою ціною товару за контрактом заміщення та ціною товару за умовами договору позивач вважає завданими йому реальними збитками.

Крім того, на підставі пункту 7.3.1 договору позивач нарахував відповідачу відповідні суми пені та штрафу.

Відмовляючи в позові, місцевий господарський суд виходив з обставин недоведення позивачем причинного зв`язку між поведінкою відповідача, яка пов`язана із невиконанням умов договору, та витратами позивача, здійсненими на заміщення непоставленого товару. Укладення договору поставки для заміщення та необхідність його виконання позивачем не є обставинами, котрі автоматично та невідворотно виникають в результаті невиконання договору відповідачем.

Щодо заявлених до стягнення сум штрафу та пені, суд першої інстанції погодився з доводами відповідача про відсутність підстав для застосування до нього відповідальності у зв`язку з відсутністю його вини щодо непоставки товару.

Місцевий суд констатував, що неможливість виконання відповідачем зобов`язань за Договором спричинена форс-мажорними обставинами, пов`язаними з аномальною посухою, що призвело до істотного зменшення урожайності соняшника у 2020 році та істотного підвищення цін на продукцію, про що свідчать: (1) висновок Харківського регіонального центру з гідрометеорології від 19.07.2021 №9920-04.3/558; (2) звіти Укрдержстату про середні ціни виробників промислової продукції у 2020 та 2021 роках; (3) експертний висновок Харківської торгово - промислової палати від 06.09.2021 №110-ИМ /21.

При цьому суд визнав належним доказом існування форс-мажорних обставин наданий відповідачем експертний висновок Харківської торгово - промислової палати від 06.09.2021 №110-ИМ /21, пославшись на приписи статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), а також витлумачив пункт 10.5 договору із застосуванням способу тлумачення «contra proferentem», дійшовши висновку що сторони погодили в якості уповноваженого органу регіональну Торгово-промислову палату, а не Торгово-промислову палату України.

У свою чергу апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду про недоведеність позивачем усіх елементів складу цивільного правопорушення, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками. Одночасно апеляційний суд констатував і наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язань у вигляді відшкодування збитків в порядку статті 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України, з урахуванням принципу справедливості, визнавши правильним висновок місцевого суду про доведення відповідачем існування форс-мажорних обставин (низька врожайність соняшнику в 2020 році внаслідок посухи).

Поряд з цим, вирішуючи спір в частині вимог про стягнення штрафних санкцій, апеляційний суд, встановивши обставини неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо поставки всього товару та перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум, дійшов висновку про часткову обґрунтованість таких позовних вимог та стягнув з відповідача на користь позивача пеню та штраф.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови в позові про стягнення збитків, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати у відповідній частині, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на таке:

- судами не враховано висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 09.11.2021 у справі №913/20/21, від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, стосовно застосування статті 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні";

- суди неправильно застосовали статтю 213 ЦК України, внаслідок неврахування висновків Верховного Суду про застосування цієї норми в постановах від 17.04.2019 у справі №927/430/17, від 03.03.2021 у справі №522/799/16, від 06.05.2020 у справі №126/746/17, від 21.11.2018 у справі №126/3477/16-ц, від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, від 08.09.2021 у справі №727/898/19, Великої Палати Верховного Суду в постановах від 17.10.2018 у справі №753/22010/14-ц, від 11.09.2019 у справі №916/2500/15;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: (1) статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у поєднанні та як підстави для звільнення від відповідальності за відшкодування реальних збитків на підставі статті 617 ЦК України та статті 218 ГК України; (2) статті 22 ЦК України, статей 224 225 ГК України (підстави та порядок відшкодування збитків через відсутність у законодавстві визначення понять «заміщення», «договір заміщення»);

- - суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини існування форс-мажору, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу - експертного висновку Харківської торгово - промислової палати від 06.09.2021 №110-ИМ /21.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 10.02.2022.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.02.2022 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить оскаржувані судові рішення в частині відмови в позові залишити без змін, посилаючись на правильність викладених у ній висновків та помилковість доводів скаржника, та зазначає, що зазначені у касаційній скарзі постанови Верховного Суду, на неврахування висновків яких посилається скаржник, прийняті у правовідносинах, відмінних від розглядуваної справи.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 оголошено перерву у судовому засіданні у справі № 922/2394/21 до 14.06.2022, а ухвалою Суду від 08.06.2022 призначено проведення судового засідання 14.06.2022 за участі представника відповідача в режимі відеоконференції.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані рішення господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення:

1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання);

2) шкідливого результату такої поведінки - збитків;

3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками;

4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі № 925/1289/19.

Сторона господарського зобов`язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов`язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше (частина 3 статті 226 ГК України).

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення збитків, позивач посилався на існування причинно-наслідкового зв`язку між здійсненням ним витрат на закупівлю товару у іншого постачальника за договором від 14.04.2021 та непоставкою відповідачем товару у встановлений договором строк, який сплинув 30.11.2020.

У той же час судами встановлено, що відповідач ще 10.09.2020 - до закінчення строку виконання зобов`язання, повідомив позивача про об`єктивну неможливість виконання договору, з посиланням на погодні умови та недоотримання підприємством врожаю на 40% від прогнозованих обсягів. Втім позивач тільки 24.02.2021 попередив відповідача про пошук інших продавців на заміщення недопоставленого товару та про понесення у зв`язку з цим збитків (за рахунок різниці у ціні). Судам не надано доказів, які б засвідчували, що з вересня 2020 року до квітня 2021 року, позивач не міг запобігти виникненню збитків вчиненням дій з заміщення недопоставленого товару шляхом укладення з іншими постачальниками договорів станом на момент повідомлення відповідачем про можливе невиконання ним зобов`язання. Також позивачем не надано доказів існування реальної виробничої необхідності у тих обсягах товару, що був недопоставлений відповідачем, тобто доказів реальної нагальної необхідності заміщення товару станом на квітень 2021, а також того, що незадоволення відповідної виробничої потреби могло б потягнути за собою які-небудь негативні наслідки (зупинку ліній виробництва, їх неефективну внаслідок недозавантаженості роботу, простій передзамовлених складських потужностей, простій транспорту, застосування штрафних санкцій з боку контрагентів тощо).

З огляду на викладене колегія суддів констатує, що укладення позивачем договору поставки з іншим контрагентом стало результатом самостійних ініціативних дій самого позивача, а такий договір був укладений ним на власний ризик, з метою досягнення економічних результатів та одержання прибутку (частина 1 статті 42 ГК України). Отже, ризик економічної неефективності чи збитковості такого договору згідно статті 42 ГК України лежить на самому позивачеві і правових підстав для перекладення його на відповідача немає.

Відповідно до положень частин 3, 4 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність причинного зв`язку між невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором та здійсненими позивачем витратами на закупівлю насіння за договором поставки, укладеним з ТОВ "Інфініті Трейд". Позивач також не довів і реальності заявленої ним до стягнення суми збитків, як і не довів, як того вимагає частина 3 статті 226 ГК України, що він вчиняв дії, спрямовані на запобігання виникненню збитків, що в силу прямого регулювання наведеної норми взагалі позбавляє його права на відшкодування збитків.

Наведене свідчить про правильність висновків судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача збитків сумі 5 332 767,51 грн у зв`язку з недоведенням позивачем наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення.

У цій частині Верховний Суд звертається до власних висновків у постанові від 23.02.2022 у справі №922/2897/21 у подібних правовідносинах, які підлягають врахуванню в порядку частини 4 статті 300 ГПК України.

Разом з цим, позивач у касаційній скарзі не наводить жодних доводів у спростування наведених вище висновків судів попередніх інстанцій, які є основною і самостійною підставою для відмови в задоволенні його позовних вимог про стягнення збитків.

Верховний Суд вважає суто формальним посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 22 ЦК України, статей 224 225 ГК України, оскільки вказані норми матеріального права встановлюють чіткі та зрозумілі критерії та підстави для відшкодування збитків особою, яка порушила господарське зобов`язання, які були наведені вище, а відповідні норми матеріального права правильно застосовані судами при вирішенні даного спору. Доводи скаржника свідчать лише про незгоду із висновками судів та встановленими судами обставинами.

Інші доводи скаржника стосуються заперечення висновків судів про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором та застосованого судами способу тлумачення умов пункту 10.5 договору.

Щодо наведених доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина 1 статті 614 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до положень статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина 1); форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (частина 2).

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій обмежилися лише констатацією низької врожайності соняшнику 2020 року внаслідок посухи. При цьому місцевий суд лише перелічив у тексті судового рішення надані відповідачем документи у підтвердження цієї обставини, а саме висновок Харківського регіонального центру з гідрометеорології від 19.07.2021 №9920-04.3/558, звіти Укрдержстату про середні ціни виробників промислової продукції у 2020 та 2021 роках, експертний висновок Харківської торгово - промислової палати від 06.09.2021 №110-ИМ /21, проте не досліджував та не аналізував їх зміст.

Втім судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, які б підтверджували форс-мажорні обставини посухи щодо здійснення саме відповідачем в даному конкретному випадку господарської діяльності у 2020 році, оскільки в матеріалах справи відсутній відповідний сертифікат Торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини, який в силу положень частини 1 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" є підтвердженням існування форс-мажорних обставин. Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №918/289/19, на яку посилається скаржник.

Отже, встановлені судами обставини свідчать, що відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано своєї вини в порушенні взятого на себе господарського зобов`язання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди помилились у застосуванні до спірних правовідносин приписів статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України, статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", не врахувавши висновків Верховного Суду про застосування цих норм у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21 та постанові від 26.05.2020 у справі №918/289/19.

Однак за умови встановлення судами обставин недоведення позивачем наявності елементів складу господарського правопорушення для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків, помилкове застосування судами зазначених норм матеріального права та відсутність у зв`язку з цим підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання у даному випадку не призвело до неправильного вирішення спору та до прийняття незаконних судових рішень, а отже не може бути підставою для їх скасування з наведених скаржником мотивів.

Верховний Суд не розглядає доводи скаржника про неправильне застосування статті 213 ЦК України, оскільки наведені ним у підтвердження передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підстави касаційного оскарження постанови Верховного Суду стосуються правовідносин, які очевидно є не подібними з тими, що склалися між сторонами даного спору. При цьому Верховний Суд звертає увагу, що скаржник у цій частині касаційної скарги лише наводить окремі фрагменти тексту постанов Верховного Суду щодо загальних засад тлумачення змісту правочину, проте не вказує, у чому саме полягала помилка судів щодо змісту пункту 10.5 договору. Більше того, за даних конкретних обставин справи, за яких відповідач не довів існування форс-мажорних обставин як таких, наслідки тлумачення відповідної умови договору не мають жодного значення для вирішення цього спору.

З огляду на те, що Верховний Суд визнав обгрунтованими доводи скаржника щодо відсутності обставин форс-мажору у спірних правовідносинах, проте погодився з наведеними апеляційним судом підставами для відмови в задоволенні позову про стягнення збитків, які є визначальними для вирішення даного спору, відхиляються доводи скаржника про порушення норм процесуального права з огляду на імперативні положення ч. 2 ст. 309 ГПК України, відповідно до яких не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи викладене та межі перегляду справи в касаційній інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, а тому підстав для її скасування немає.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін постанову апеляційного суду, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 у справі № 922/2394/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Мачульський Г.М.

Случ О.В.