Постанова

Іменем України

17 травня 2023 року

м. Київ

справа № 388/139/22

провадження № 61-4371св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Українське Біоджерело»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Біоджерело» на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2022 року у складі судді Кнурова О. А., додаткове рішення цього ж суду

від 28 вересня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 02 березня 2023 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л.,

Дьомич Л. М., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Біоджерело» (далі - ТОВ «Українське Біоджерело»)про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовну заяву мотивовано тим, що 12 жовтня 2020 року між ним та

ТОВ «Українське Біоджерело» в особі директора ОСОБА_2 було укладено договір процентної позики.

За умовами вказаного договору відповідачу надавались грошові кошти у готівковому вигляді у розмірі 2 016 000 грн, що дорівнювало 70 000 доларів США, під 28,8 % річних на 4 місяці із щомісячною сплатою процентів, із передбаченням штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором.

Вказував, що 12 жовтня 2020 року директор товариства ОСОБА_2 отримав від нього готівкові кошти у розмірі 2 016 000 грн, що підтверджується письмовою розпискою.

Зазначав, що зобов`язання за даним договором ТОВ «Українське Біоджерело» не виконано, сума позики не повернута, а проценти не сплачені.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 3 772 110, 12 грн, яка складається із: 2 016 000 грн - основний борг; 739 065,60 грн - проценти; 699 552 грн - додаткові проценти, передбачені пунктом 2. 2. договору позики; 173 376 грн - інфляційні втрати; 144 116,52 грн - штраф.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області

від 14 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Українське Біоджерело» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором процентної позики від 12 жовтня 2020 року № 12/10/70000 у розмірі 3 164 834,06 грн, яка складається із: 2 016 000 грн - основний борг; 196 899,95 грн - проценти; 699 552 грн - пеня за прострочення виконання основного зобов`язання; 79 006,11 грн - пеня за прострочення сплати відсотків; 173 376 грн - інфляційні втрати.

В решті позову відмовлено.

Додатковим рішення цього ж суду від 28 вересня 2022 року стягнуто з ТОВ «Українське Біоджерело» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору - 11 240,54 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник не виконав умови договору позики щодо повернення одержаних у борг коштів з нарахованими на них процентами, а тому з відповідача слід стягнути тіло позики, відсотки за користування позикою за період з 13 жовтня 2020 року до закінчення строку дії договору позики 13 лютого 2021 року, пеню та інфляційні втрати.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 02 березня 2023 рокуапеляційну скаргу ТОВ «Українське Біоджерело» залишено без задоволення,рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2022 року та додаткове рішення цього ж суду від 28 вересня 2022 року - без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у відповідача обов`язку з повернення отриманих за договорами позики коштів, а також сплати процентів, а тому правильно стягнув заборгованість за договором позики.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ТОВ «Українське Біоджерело» просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що директор ТОВ «Українське Біоджерело» ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не підписував договір позики та розписку про отримання коштів, не отримував у позивача коштів у позику. У судах попередніх інстанцій відповідач заявляв клопотання про проведення посмертної судово-почеркознавчої експертизи, однак йому безпідставно було відмовлено у задоволенні таких клопотань.

Зазначає, що факт отримання та повернення коштів юридичною особою можуть свідчити банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення грошей до каси товариства, однак таких доказів матеріали справи не містять. Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що не можна стягувати борг з юридичної особи за розпискою, виданою директором такої юридичної особи, оскільки для юридичних осіб встановлені спеціальні правила отримання та передачі грошових коштів.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2023 року у зв`язку із повідомленням про арешт належного відповідачу майна і можливою його реалізацією зупинено виконання рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2022 року та додаткового рішення цього суду

від 28 вересня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу,

в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Зазначає, що відповідач заявив клопотання про призначення почеркознавчої експертизи поза межами строку, встановленого процесуальним законодавством, а тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні такого клопотання.

Відповідь на відзив

У травні 2023 року від ТОВ «Українське Біоджерело» надійшла відповідь на відзив, в якому відповідач посилається на те, що неподання відповідачем клопотання про призначення посмертної почеркознавчої експертизи на стадії підготовчого провадження було зумовлено складністю отримання зразків підписів покійного директора ОСОБА_2 та протиправними діями самого позивача, який неправомірно обмежив доступ до підприємства відповідача, в якому знаходилася уся документація, у тому числі і з підписаними покійного директора.

Встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи

12 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Українське Біоджерело» в особі директора ОСОБА_2 було укладено договір процентної позики, відповідно до умов якого позикодавець передав відповідачу у позику грошові кошти у розмірі 2 016 000 грн, що дорівнює 70 000 доларів США, під 28,8% річних, строком на чотири місяці.

На підтвердження факту передачі грошових коштів на виконання умов договору позики позивач надав розписку від 12 жовтня 2020 року, відповідно до якої ОСОБА_2 особисто отримав від ОСОБА_1 готівкою грошові кошти у розмірі 2 016 000 грн та зобов`язався їх повернути повністю з відсотками у строк до 12 лютого 2021 року.

Даних про отримання ТОВ «Українське Біоджерело» коштів у розмірі 2 016 000 грн у готівковій або безготівковій формах матеріали справи не містять.

В матеріалах справи міститься витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з яких вбачається, що ТОВ «Українське Біоджерело» є зареєстрованою юридичною особою, одним із засновників (учасників) є ОСОБА_2 , який на час укладення договору з приводу якого виник спір, також був керівником та представником товариства.

За повідомленням представника відповідача, що не заперечувалось представником позивача, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13), від 02 липня 2014 року (провадження № 6-79цс14), від 13 грудня 2017 року (провадження № 6-996цс17) та постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 383/976/15-ц (провадження № 61-10361св18), від 25 березня 2020 року в справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили із того, що між сторонами виникли правовідносини, які випливають із договору позики, і відповідач не виконує зобов`язання з повернення отриманих за цим договором коштів, що є підставою для стягнення заборгованості.

При цьому суди виходили із того, що доказом надання позивачем

ТОВ «Українське Біоджерело» готівкових коштів за договором позики є розписка його директора ОСОБА_2

Проте такий висновок судів є помилковим.

Відповідно до частин першої, другої статті 1087 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть проводитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, проводяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть проводитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Отже, стосовно юридичних осіб діють спеціальні правила обліку та прийняття грошових коштів від інших осіб, зокрема й фізичних.

Наведене відповідає правовим висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 442/8157/15, від 10 лютого 2021 року у справі

№ 489/3688/15-ц (провадження № 61-18912св19), від 28 квітня 2022 року у справі № 521/10766/18, від 25 травня 2022 року у справі № 757/18448/18,

від 26 квітня 2023 року у справі № 757/2796/20.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15 грудня 2015 року у справі № 21-4266а15, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Преамбулою Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, визначено, що це Положення розроблено відповідно до Закону України «Про Національний банк України» і визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності, фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізичними особами.

У пункті 3 Положення визначено, що касовий ордер - це первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Касові операції - це операції операції суб`єктів господарювання між собою та з фізичними особами, пов`язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.

Відповідно до пункту 5 Положення суб`єкти господарювання здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами через касу як коштами, одержаними як готівкова виручка, так і коштами, одержаними із банків.

Пунктом 25 Положення передбачено, що приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером, підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов`язковим.

Про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунка, а також прибуткові та видаткові касові ордери в разі внесення грошей до каси підприємства.

З такими висновками погодився і Верховний Суд у постанові від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 (провадження № 61-37213св18).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи розподіл тягаря доказування у справі, а також встановлені обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що спірні правовідносини виникли саме між ним та ТОВ «Українське Біоджерело», оскільки доказів отримання грошових коштів за договором позики саме ТОВ «Українське Біоджерело» позивач не надав.

При цьому, укладаючи угоду з юридичною особою, позивач як фізична особа-підприємець, який мав раніше господарські стосунки з ТОВ «Українське Біоджерело», мав передбачати, що стосовно юридичних осіб діють спеціальні правила обліку та прийняття готівкових грошових коштів від інших осіб, зокрема й фізичних, що дотримані не були.

Зокрема матеріали справи не містять прибуткового касового ордеру або квитанції (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписаних головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником відповідача, які б підтверджували факт приймання відповідачем готівки у касу товариства.

Ухвалюючи нове судове рішення у справі, Верховний Суд врахував, що за встановлених фактичних обставин справи позивач не довів, що саме

ТОВ «Українське Біоджерело» як самостійна особа та учасник цивільних відносин отримало готівкові кошти за договором позики, оскільки у матеріалах справи немає доказів про те, що ОСОБА_2 отримав готівкові грошові кошти та передав їх у касу ТОВ «Українське Біоджерело».

Суди на зазначене уваги не звернули, не врахували, що про факт отримання коштів юридичною особою у безготівковій формі можуть свідчити банківські виписки про зарахування коштів, а готівковій - прибуткові ордери або квитанції (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписані головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником відповідача, а тому дійшли помилкового висновку про передачу грошових коштів позичальником за наявності лише договору позики та розписки директора ТОВ «Українське Біоджерело» ОСОБА_2 про отримання готівкових коштів.

В оцінці дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів Верховний Суд врахував, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях. Позивач мав довести належними та допустимими доказами, що відповідач порушив його цивільні права, які підлягають захисту та поновленню.

Разом з тим Верховний Суд відхиляє доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що наведені заявником правові висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Визначаючи, чи є правовідносини подібними, Верховний Суд застосовує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, відповідно до якого на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо ж правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Як у справі, яка переглядається, так і у наведених постановах Верховний Суд розглядав спори, які виникли між фізичною та юридичною особою з договору позики, суд касаційної інстанцій виклав правові висновки щодо доказів, якими підтверджується отримання грошових коштів саме юридичною особою.

За таких обставин помилковими є доводи позивача, що наведені у касаційній скарзі правові висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд задовольняє касаційну скаргу, скасовує судові рішення і ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову, то понесені ТОВ «Українське Біоджерело» судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 46 519,50 грн

(27 912 грн + 18 607,50 грн) підлягають стягненню з ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Біоджерело» задовольнити.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2022 року, додаткове рішення цього ж суду від 28 вересня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 березня 2023 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Біоджерело» про стягнення боргу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Біоджерело»судовий збір у розмірі 46 519,50 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович