Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 2/1522/11571/11

провадження № 61-5946св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Коломієць Г. В., Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

представник відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на заочне рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня

2012 року у складі судді Погрібного С. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2022 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що ОСОБА_3 отримала від нього на підставі розписок від 19 травня 2009 року 861 846,00 грн з кінцевим терміном повернення 19 травня 2011 року, від листопада 2009 року 215 000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 19 травня

2011 року, від 20 травня 2010 року 1 000 000,00 грн із кінцевим терміном повернення 20 травня 2011 року та від 02 червня 2011 року

15 000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 02 липня 2011 року.

Посилаючись на те, що зазначені кошти не було повернуто, та з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з

ОСОБА_3 на його користь суму боргу в національній валюті України за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день ухвалення рішення, що еквівалентно 264 261,65 доларам США суму боргу у розмірі

2 126 616,99 грн, та 2 126 616,99 грн, а всього загальну сума заборгованості - 4 238 860,36 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня

2012 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за укладеними договорами позики з урахуванням процентів та трьох відсотків річних у загальній сумі 4 238 860,36 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що між сторонами виникло зобов`язання із договорів позики, за якими боржник (відповідач) зобов`язався повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики), яка ним отримана від позивача. Це грошове зобов`язання виконано відповідачем не було, чим порушено вимоги статті 1049 ЦК України. Зазначені договори оформлені розписками, складеними відповідачкою, які було передано позивачу, та який є борговим документом.

Враховуючи, що укладеними сторонами договорами розмір процентів встановлений не був, суд вважав обґрунтованою вимогу позивача про стягнення відсотків на рівні облікової ставки НБУ за певний період часу. Розмір відсотків за договором від 19 травня 2009 року дорівнює -

160 462,73 грн, за договором від листопада 2009 року -

31 344,34 доларів США, за договором від 20 травня 2010 року -

81 130,13 грн, за договором від 02 червня 2011 року - 98,13 доларів США.

Крім того, на вимогу позивача суд першої інстанції стягнув з відповідачки заборгованість за договорами позики з урахуванням трьох процентів річних, що дорівнює за договором від 19 травня 2009 року - 10 767,17 грн, за договором, укладеним у листопаді 2009 року - 2 686,03 доларів США, за договором від 20 травня 2010 року - 12 410,96 грн, за договором

від 02 червня 2011 року - 133,15 доларів США.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2013 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2012 року залишено без задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24 лютого 2016 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2012 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року заяву ОСОБА_2 задоволено. Залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 лютого 2016 року скасовано, справу передано до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 31 жовтня 2017 року заяву представника ОСОБА_3 про поновлення строку на апеляційне оскарження заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 10 серпня 2012 року задоволено. Поновлено ОСОБА_3 строк апеляційного оскарження заочного рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 10 серпня 2012 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 на заочне рішення

Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики.

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 травня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишено без задоволення. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 10 серпня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що у передбачені договорами строки ОСОБА_3 у порушення своїх договірних зобов`язань суму позики не повернула. На прохання про добровільну сплату заборгованості відповідачка, посилаючись на відсутність коштів, відмовляється виконати зобов`язання, що підтверджується фактом пред`явлення суду оригіналів названих розписок без відмітки про повернення всієї суми боргу. Тому апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідачки на користь позивачки заборгованості за укладеними договорами позики з урахуванням процентів та трьох відсотків річних у сумі 2 126 616,99 грн та 264 264,65 доларів США, а всього загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача за рішенням суду становить

4 238 860,36 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на заочне рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня 2012 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня

2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 12 листопада 2020 року у справі

№ 154/3443/18, та не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої

статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що боргові розписки було написані не відповідачкою, а сторонньою особою з наслідуванням почерку

ОСОБА_3 . Для перевірки цих обставин було проведено експертизу у справі і згідно із висновком експерта від 29 вересня 2021 року за результатами судової почеркознавчої експертизи, проведеної у цивільній справі № 2/1522/11571/11, відповісти на питання чи виконаний рукописний текст від імені ОСОБА_3 у розписках від 19 травня 2009 року, листопада 2009 року, 20 травня 2010 року, 02 червня 2011 року самою ОСОБА_3 чи іншою особою з наслідуванням почерку ОСОБА_3 не вбачається можливим по причині нанесення досліджуваного рукописного тексту за допомогою друкуючого пристрою зі струменевим способом друку.

Тобто, фактично на момент розгляду справи у позивача були відсутні оригінали боргових розписок, про стягнення на підставі яких суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення. У матеріалах справи відсутні будь-які засвідчені належним чином копії боргових розписок, справа у суді першої інстанції розглядалася в заочному порядку, тобто відповідач не мав змоги висловити своє ставлення до позовних вимог, у перегляді заочного рішення було відмовлено, і тільки в суді апеляційної інстанції постало питання про призначення експертизи для перевірки доводів апеляційної скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2023 року справу № 2/1522/11571/11 призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 травня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого остання отримала від ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 861 846,00 грн на строк до 19 травня 2011 року. Зазначений договір оформлений розпискою, складеною ОСОБА_3 , яку було передано ОСОБА_1 .

У листопаді 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого остання отримала від ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 215 000,00 доларів США на строк до 19 травня

2011 року. Зазначений договір оформлений розпискою, складеною

ОСОБА_3 , яку було передано ОСОБА_1

20 травня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого остання отримала від ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 1 000 000,00 грн на строк до 20 травня 2011 року. Зазначений договір оформлений розпискою, складеною ОСОБА_3 , яку було передано ОСОБА_1

02 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 позичив ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 15 000,00 доларів США на строк до 02 липня 2011 року. Зазначений договір оформлений розпискою, складеною ОСОБА_3 , яку було передано ОСОБА_1

ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року заяву ОСОБА_2 задоволено. Залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Під час розгляду справи в апеляційному суді представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернулася до суду із клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи, яке ухвалою Одеського апеляційного суду

від 24 жовтня 2019 року було задоволено та призначено у цій справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої було доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз. Ухвалено витребувати від ОСОБА_2 оригінали розписок від 19 травня 2009 року, листопада 2009 року, 20 травня 2010 року, 02 червня 2011 року. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено (а. с. 7-11, т. 3).

Відповідно до супровідного листа від 31 жовтня 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надіслав до апеляційного суду витребувані ухвалою від 24 жовтня 2019 року розписки (а. с. 44-48, т. 3).

У клопотанні експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи, від 18 листопада 2019 року вказано, що при вивченні та попередньому дослідженні наданих на дослідження оригіналів розписок експертом встановлено, що рукописний текст та підписи, ймовірно, виконані не рукописним способом (а. ст. 150-151, т. 3).

Відповідно до відповіді Одеського апеляційного суду від 27 січня 2020 року, наданої на зазначене клопотання експерта, інших розписок від

ОСОБА_2 до апеляційного суду не надходило (а. с. 153, т. 3).

13 березня 2020 року на адресу суду повернулись матеріали справи без виконання ухвали Одеського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у зв`язку із невиконанням стороною у справі клопотання експерта про сплату вартості за проведення експертизи та надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи (а. с. 126, т. 3).

08 липня 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернулася до суду із клопотанням про проведення судової почеркознавчої експертизи, проведення якої просила доручити Одеському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру Міністерства внутрішніх справ України, та витребування від ОСОБА_2 оригінали розписок (а. с. 160-161, т. 3).

Ухвалою Одеською апеляційного суду від 08 липня 2021 року призначено у цій цивільній справі судову почеркознавчу експертизу на підставі наявних у матеріалах справи документів, на вирішення якої поставлено наступні питання:

- чи виконаний рукописний текст у розписці від 19 травня 2009 року від імені ОСОБА_3 про отримання 861 846,00 грн самою ОСОБА_3 або іншою особою з наслідуванням почерку ОСОБА_3 .?

- чи виконаний рукописний текст у розписці від листопада 2009 року від імені ОСОБА_3 про отримання грошових коштів у розмірі 215 000,00 доларів США самою ОСОБА_3 або іншою особою з наслідуванням почерку ОСОБА_3 .?

- чи виконаний рукописний текст у розписці від 20 травня 2010 року від імені ОСОБА_3 про отримання грошових коштів у розмірі 1 000 000,00 грн самою ОСОБА_3 або іншою особою з наслідуванням почерку

ОСОБА_3 .?

- чи виконаний рукописний текст у розписці від 02 червня 2011 року від імені ОСОБА_3 про отримання грошових коштів у розмірі 15 000,00 доларів США самою ОСОБА_3 або іншою особою з наслідуванням почерку ОСОБА_3 .?

Витребувані від ОСОБА_2 оригінали розписок від 19 травня 2009 року, листопада 2009 року, 20 травня 2010 року, 02 червня 2011 року, копії яких містяться у матеріалах справи.

Провадження у справі зупинено до закінчення експертизи (а. с. 165-169, т. 3).

11 жовтня 2021 року на адресу суду повернулись матеріали справи з висновком експерта від 29 вересня 2021 року № СЕ-19/116-21/12057-ПЧ за результатами судової почеркознавчої експертизи, проведеної у цій справі, відповідно до якого відповісти на всі чотири питання не виявляється можливим, у зв`язку із тим, що не було встановлено факт наявності чи відсутності монтажу у технічному зображенні у розписках від ОСОБА_3 про отримання грошових коштів на 1 арк. по причині нанесення досліджуваного рукописного тексту за допомогою друкуючого пристрою зі струменевим способом друку.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша

статті 611 ЦК України).

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками

(стаття 1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, про що зазначено в частині першій статті 1050 ЦК України.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 зазначав, що згідно із розписками надав у борг ОСОБА_3 грошові кошти, які вона в обумовлений строк не повернула.

ОСОБА_3 заперечувала факт підписання розписок.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що у передбачені договорами строки ОСОБА_3 у порушення своїх договірних зобов`язань суму позики не повернула. При цьому послався на те, що зазначене підтверджується фактом пред`явлення суду оригіналів вказаних розписок без відмітки про повернення всієї суми боргу.

Верховний Суд не погоджується з наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з таких підстав.

У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц зроблено висновок про те, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц вказувала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 також зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій стягнули із ОСОБА_3 грошові кошти на підставі копій технічних зображень розписок від 19 травня 2009 року, листопада 2009 року, 20 травня 2010 року та 02 червня 2011 року.

Зазначене підтверджується, зокрема, висновком експерта від 29 вересня 2021 року № СЕ-19/116-21/12057-ПЧ за результатами судової почеркознавчої експертизи, проведеної у цій справі, відповідно до якого відповісти на всі чотири питання не виявляється можливим, у зв`язку із тим, що не було встановлено факт наявності чи відсутності монтажу у технічному зображенні у розписках від ОСОБА_3 про отримання грошових коштів на 1 арк. по причині нанесення досліджуваного рукописного тексту за допомогою друкуючого пристрою зі струменевим способом друку.

У вказаному висновку експерта також зазначено, що на експертизу надано технічні зображення розписок від 19 травня 2009 року, листопада 2009 року, від 20 травня 2010 року та від 02 червня 2011 року, що також підтверджує відсутність у матеріалах справи саме оригіналів зазначених розписок.

Саме наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, може свідчити про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 154/3443/18 (провадження № 61-6026св20).

У постанові від 19 травня 2021 року у справі

№ 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21) Верховний Суд дійшов висновку про те, що саме наявність оригіналу боргової розписки у позикодавця є свідченням того, що зобов`язання за договором позики не виконане.

У матеріалах справи і у встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставинах справи відсутні докази хоча б часткового погашення відповідачкою боргу за спірними розписками, що могло б свідчити про визнання останньою заборгованості перед позивачем.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої

статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

За змістом положення частини десятої статті 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Врахувавши наведені обставини та норми матеріального права, установлені обставини справи, Верховний Суд вважає, що позивачем при житті не доведено наявності заборгованості відповідачки перед ним через відсутність у нього оригіналів розписок, а подані позивачем до суду технічні зображення боргових розписок не підтверджують факту укладення та виконання позичальником указаних договорів. Не надав оригіналів указаних розписок і правонаступник, спадкоємець позивача на виконання ухвали апеляційного суду про витребування оригіналів розписок, необхідних експерту для проведення призначеної експертизи. Відповідачка умови договору позики не погоджувала, волю на вчинення правочину не виявляла. Позивач та правонаступник не надав доказів виконання умов указаних договорів обома сторонами (зокрема, як передання грошових коштів у борг, так і часткового погашення заборгованості).

Враховуючи наведене, Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду судами справи та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи і вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , відмовити.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400 412 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 серпня

2012 року і постанову Одеського апеляційного суду від 30 травня 2022 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Г. В. Коломієць

Н. Ю. Сакара

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта