Постанова

Іменем України

26 липня 2023 року

м. Київ

справа № 499/275/17-ц

провадження № 61-3667св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Селянське (фермерське) господарство «Широкий Лан»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Широкий Лан» на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 13 червня 2019 року у складі судді Тимчука Р. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Селянського (фермерського) господарства «Широкий Лан» (далі - СФГ «Широкий Лан») про стягнення боргу, посилаючись на те, що протягом 2012-2015 років до нього звертався голова СФГ «Широкий Лан» Харчевський Микола Вікторович з проханням надати йому в борг для розвитку господарства грошові кошти і матеріальні цінності (дизельне пальне, посівний матеріал, мінеральні добрива) та зобов`язався повертати в кінці року після збору врожаю борг грошовими коштами еквівалентно до доларів США, з нарахованими чотирма процентами на суму заборгованості щомісяця. У 2012 році відповідач отримав від нього 27 573 доларів США та в кінці 2012 року повернув 9 084 долари США, у 2013 році - 82 934 долари США і приблизно в грудні 2013 року повернув частину коштів у сумі 34 193 долари США, у 2014 році - 63 142 долари США, з яких в кінці року повернув 27 695 доларів США, у 2015 році - 9 884 долари США та в липні 2015 року повернув цей борг. Залишок заборгованості відповідач обіцяв повернути після збору врожаю у 2015 році, однак до кінця 2015 року борг не було повернуто, а навесні 2016 року відповідач надав лист-зобов`язання (акт) про погашення заборгованості до кінця 2016 року зі сплатою процентів. Станом на 21 квітня 2017 року СФГ «Широкий Лан» не повернуло йому борг, зобов`язання не виконало, на його телефонні не відповідає. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути із СФГ «Широкий Лан» на свою користь борг в сумі 404 717 доларів США, що еквівалентно 11 004 255 грн.

У відзиві на позовну заяву СФГ «Широкий Лан» заперечило проти позову та просило відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що будь-яких розписок про отримання коштів від позивача уповноважена особа СФГ «Широкий Лан» не підписувала та не надавала, підпис у борговій розписці виконаний невідомою особою від імені Харчевського М. В . В розписці не вказана дата її складання, що свідчить про підробку документа в різний час шляхом нанесення друкованого тексту на папір з печаткою відповідача. За фактом підробки підпису Харчевського М. В. на спірному борговому документі Іванівським відділенням поліції Роздільнянського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області розпочато кримінальне провадження № 1201716029000224 від 03 липня 2017 року за частиною першою статті 15, частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Доводи позивача про те, що Харчевський М. В. звертався до нього з проханням надати грошові кошти, дизельне паливо, посівний матеріал та мінеральні добрива, не заслуговують на увагу, так як згідно з пунктом 3 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1442, роздрібна торгівля нафтопродуктами здійснюється за наявності у суб`єкта господарювання відповідних документів дозвільного характеру та ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. Торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів. Забороняється торгівля нафтопродуктами на автозаправних станціях, автогазозаправних станціях, в автогазозаправних пунктах безпосередньо з автоцистерн. Торгівля нафтопродуктами (крім бензину, дизельного палива, скрапленого вуглеводневого газу) у дрібній розфасовці може здійснюватися через об`єкти роздрібної торгівлі. Крім того, відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності-2010 (далі - КВЕД-2010): Клас 46.21 «Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин» та КВЕД-2010: Клас 47.76 «Роздрібна торгівля квітами, рослинами, насінням, добривами, домашніми тваринами та кормами для них у спеціалізованих магазинах» позивач мав право здійснювати відпуск посівного матеріалу та мінеральних добрив виключно будучи суб`єктом підприємницької діяльності. Однак позивач не є суб`єктом підприємницької діяльності та згідно з даними офіційного веб-порталу Державної фіскальної служби України не перебував на обліку як платник податку, платник єдиного податку і не зареєстрований в реєстрі страхувальників, що виключає можливість здійснення ним такої діяльності.

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 13 червня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з СФГ «Широкий Лан» на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 240 291,60 доларів США. Стягнуто з СФГ «Широкий Лан» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 4 749,60 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 надав копію документа з надрукованим текстом, адресованого йому (із зазначенням адреси проживання) за підписом Харчевського М. В. та відтиском печатки СФГ «Широкий Лан», який містить повну назву цього господарства та код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі - ЄДРПОУ). З тексту вказаного документа вбачається, що цим актом Харчевський М. В. (із зазначенням його паспортних даних та реєстраційного номера облікової картки платника податків), діючи в інтересах СФГ «Широкий Лан», підтвердив, що для задоволення матеріально-технічних потреб СФГ «Широкий Лан» він протягом 2012-2015 років отримав від ОСОБА_1 в борг грошові кошти та матеріальні цінності (дизельне пальне, мінеральні добрива, посівний матеріал), що еквівалентно у грошовому виразі: у 2012 році - 27 573 долари США; у 2013 році - 82 934 долари США; у 2014 році - 63 142 долари США; у 2015 році - 9 884 долари США. За користування грошовими коштами та матеріальними цінностями відповідач зобов`язався сплачувати чотири проценти щомісяця від суми заборгованості. Отримані в борг матеріальні цінності (дизельне пальне, мінеральні добрива, посівний матеріал) він зобов`язався повертати у грошовому еквіваленті. Також в акті вказано про те, що відповідач гарантував повернути ОСОБА_1 після збору врожаю 2016 року, але не пізніше 31 грудня 2016 року, заборгованість та нараховані проценти, яка залишилася за всі роки. Сторони не надали доказів визнання зазначеного акта як правочину недійсним, а відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Оскільки цей акт щодо грошових взаємовідносин між сторонами підписаний повноважним представником СФГ «Широкий Лан», то він як правочин створює права та обов`язки для відповідача. При цьому суд врахував, що матеріали справи не містять даних про кількість та ціну товару, проданого позивачем відповідачу. Водночас підставою позовних вимог є не договір купівлі-продажу, а договір позики, оформлений у вигляді підписаного відповідачем акта. Вказаний акт відповідає вимогам частини другої статті 1047, частини другої статті 1053 ЦК України, так як містить дані щодо суми позики, строків її повернення, реквізити сторін, які дозволяють їх належним чином ідентифікувати, та інші умови, зокрема - щодо плати за користування позикою. З тексту акта, складеного відповідачем, вбачається, що на момент його підписання грошові кошти вже були отримані відповідачем раніше на підставі договору купівлі-продажу, який в подальшому був замінений на договір позики шляхом новації. Враховуючи це, а також з огляду на норми законодавства України, відсутність в тексті акта дати його складання не є підставою для відмови в задоволенні позову. Суд відхилив посилання відповідача на те, що позивач не є суб`єктом підприємницької діяльності та не мав права продавати йому пальне, посівний матеріал, мінеральні добрива, так як підставою позовних вимог в цій справі є правовідносини за договором позики, а дотримання сторонами вимог законодавства України щодо продажу відповідних товарів не входить до предмета доказування. Щодо доводів відповідача про те, що підпис в акті виконаний не Харчевським М. В. , а іншою особою (особами), то судом було задоволено клопотання сторін про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, обов`язок оплати якої покладено на керівника відповідача. Однак відповідач не здійснив вказану оплату, не надав належних доказів свого фінансового (майнового) стану, який унеможливлював проведення оплати судової почеркознавчої експертизи, і не навів обґрунтованих причин невиконання клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, а саме - вільних та експериментальних зразків підпису Харчевського М. В . З огляду на вказані обставини та враховуючи тривалий час перебування справи в провадженні суду, судом було відмовлено в задоволенні повторного клопотання відповідача про призначення судових експертиз. Таким чином, відповідач не довів, що підпис у спірному борговому документі виконано не Харчевським М. В. , а іншою особою (особами), а також - наявність ознак підробки відтиску печатки відповідача на цьому документі. Позивач навів розрахунок процентів за період із січня 2013 року по 2016 рік та не заявляв вимог про стягнення процентів за 2012 рік. З огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства та враховуючи відсутність в матеріалах справи відомостей про дату отримання відповідачем від позивача коштів у 2012 році, суд частково погодився з розрахунком позивача та виходив з того, що він навів розрахунок процентів за наступний місяць з урахуванням суми заборгованості за попередній місяць, до якої включена сума процентів за цей попередній місяць. Фактично позивач провів нарахування процентів на проценти, що не відповідає вимогам частини першої статті 1048 ЦК України щодо нарахування процентів «від суми позики». Тому суд навів такий розрахунок суми процентів: за 2012 рік - 1) сума заборгованості - 17 769 доларів США (після часткового повернення позики в грудні 2012 року в сумі 9 804 доларів США); 2) період користування коштами - з січня 2013 року по грудень 2016 року = 48 місяців; 3) сума процентів - 17 769 ? 4 : 100 ? 48 = 34 116,48 доларів США; за 2013 рік -1) сума заборгованості - 48 741 доларів США (після часткового повернення позики в грудні 2013 року в сумі 34 193 доларів США); 2) період користування коштами - з січня 2014 року по грудень 2016 року = 36 місяців; 3) сума процентів - 48 741 ? 4 : 100 ? 36 = 70 187,04 доларів США; за 2014 рік - 1) сума заборгованості - 35 448 доларів США (після часткового повернення позики в грудні 2014 року в сумі 27 695 доларів США); 2) період користування коштами - з січня 2015 року по грудень 2016 року = 24 місяці; 3) сума процентів - 35 448 ? 4 : 100 ? 24 = 34 030,08 доларів США; за 2015 рік - сума заборгованості відсутня, що підтверджено текстом акта, підписаного відповідачем. Таким чином, загальний розмір процентів, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає138 333,60 доларів США (34 116,48 + 70 187,04 + 34030,08). В позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути із СФГ «Широкий Лан» на свою користь суму боргу в доларах США із зазначенням гривневого еквіваленту, однак з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, в розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума коштів у доларах США без зазначення гривневого еквіваленту.

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року апеляційну скаргу СФГ «Широкий Лан» залишено без задоволення, а рішення Іванівського районного суду Одеської області від 13 червня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

13 березня 2023 року СФГ «Широкий Лан» подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 13 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року у справі № 609/67/18, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 686/863/17, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 грудня 2021 року у справі № 917/2153/17, аналіз яких свідчить про те, що новація боргу ґрунтується на принципі заміни первісного зобов`язання, виникнення яких в цій справі не відбулося і матеріали справи не містять доказів укладання між сторонами в належній формі договору купівлі-продажу. Крім цього, місцевий суд фактично вирішив питання про права та законні інтереси Харчевського М. В. , не залучивши його до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, а суд апеляційної інстанції, в порушення вимог статті 53, пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України, взагалі не розглянув по суті заяву відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Однак наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 53, пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України у подібних правовідносинах.

19 травня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Племениченко Г. В. подав до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені в касаційній скарзі правові висновки судів касаційних інстанцій не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, так як їх зроблено за інших фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі, витребувано її матеріали з Іванівського районного суду Одеської області та роз`яснено учасникам справи їх право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 28 квітня 2023 року.

10 травня 2023 року справа № 499/275/17-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Племениченка Г. В. про поновлення строку для подання відзиву задоволено частково, продовжено до 19 травня 2023 року ОСОБА_1 строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в повній мірі не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судами встановлено, що СФГ «Широкий Лан» (код ЄДРПОУ 19218629) за даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань має вид діяльності: 01.11 «Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур». Харчевський М. В. із 17 червня 2011 року виконує обов`язки керівника, є підписантом цієї юридичної особи.

В ході розгляду справи СФГ «Широкий Лан» не заперечувало повноважень Харчевського М. В. діяти від імені господарства.

Крім того, витяг з ЄДРПОУ не містить інформації щодо обмеження повноважень Харчевського М. В. діяти від імені СФГ «Широкий Лан».

СФГ «Широкий Лан» в особі Харчевського М. В. надало ОСОБА_1 акт-зобов`язання, за змістом якого Харчевський М. В. , діючи в інтересах СФГ «Широкий Лан», підтвердив, що для задоволення матеріально-технічних потреб СФГ «Широкий Лан» він отримав від ОСОБА_1 протягом 2012-2015 років у борг грошові кошти та матеріальні цінності (дизельне пальне, мінеральні добрива, посівний матеріал), що еквівалентно у грошовому виразі: у 2012 році - 27 573 долари США; у 2013 році - 82 934 долари США; у 2014 році - 63 142 долари США; у 2015 році - 9 884 долари США, за користування грошовими коштами та матеріальними цінностями зобов`язався сплачувати чотири проценти щомісяця від суми заборгованості, отримані в борг матеріальні цінності (дизельне пальне, мінеральні добрива, посівний матеріал) зобов`язався повертати у грошовому еквіваленті.

У вищевказаному акті-зобов`язанні Харчевський М. В. , діючи в інтересах СФГ «Широкий Лан», зазначив про те, що: за 2012 рік повернув 9 804 долари США, залишок боргу - 17 769,00 доларів США; за 2013 рік повернув 34 193 долари США, залишок боргу - 48 741 долар США; за 2014 рік повернув 27 695 доларів США, залишок боргу - 35 448 доларів США; за 2015 рік повернув 9 884 доларів США, залишок боргу відсутній. Заборгованість з нарахованими процентами, яка залишилася за всі роки, він гарантував повернути ОСОБА_1 після збору врожаю 2016 року, але не пізніше 31 грудня 2016 року включно.

Акт-зобов`язання містить печатку СФГ «Широкий Лан» та підпис Харчевського М. В.

15 лютого 2018 року представник СФГ «Широкий Лан» - Васильєв П. О. подав до суду першої інстанції клопотання про забезпечення доказів шляхом призначення судових експертиз, а саме - судової почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи з одночасним зупиненням провадженням у справі. На вирішення судової почеркознавчої експертизи заявник просив поставити питання, чи виконаний підпис від імені Харчевського М. В. , від імені якого зазначено підпис в оригіналі листа про зобов`язання погашення боргу (боргової розписки), Харчевським М. В. , від імені якого він зазначений, чи іншою особою. На вирішення судово-технічної експертизи заявник просив поставити питання: чи вносилися в текст оригіналу листа про зобов`язання погашення боргу (боргової розписки) зміни? Якщо вносилися, то яким чином (підчистка, дописка, травлення, виправлення тощо) і який зміст первинного тексту? Чи виконані фрагменти відтиску печатки, підпису та нанесеного друкованого тексту на оригіналі листа про зобов`язання погашення боргу (боргової розписки) у різний час? У якій послідовності виконувалися реквізити оригіналу листа про зобов`язання погашення боргу (боргової розписки) (підпис, відтиск печатки, нанесення друкованого тексту)? Чи виготовлено наданий оригінал листа про зобов`язання погашення боргу (боргової розписки) шляхом монтажу за допомогою комп`ютерної або копіювально-розмножувальної техніки.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції сторона позивача не заперечувала проти призначення судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 15 лютого 2018 року клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи задоволено. Призначено у справі судову почеркознавчу експертизу. На вирішення експерта винесено питання: Чи виконано рукописний підпис в оригіналі листа про зобов`язання погашення боргу (боргової розписки) власноруч Харчевським М. В. чи іншою особою? Витрати, пов`язані з проведенням судової почеркознавчої експертизи, покладено на сторони в рівних частинах. Клопотання відповідача про призначення судової технічної експертизи задоволено. Призначено у справі судову технічну експертизу. На вирішення експерта винесено такі питання: Чи вносились у текст оригіналу листа про зобов`язання погашення боргу (боргової розписки) зміни? Якщо вносились, то яким чином (підчистка, дописка, травлення, виправлення тощо), і який зміст первинного тексту? Чи виконані фрагменти відтиску печатки, підпису та нанесеного друкованого тексту на оригіналі листа про зобов`язання погашення боргу (боргової розписки) у різний час? У якій послідовності виконувались реквізити оригіналу листа про зобов`язання погашення боргу (боргової розписки) (підпис, відтиск печатки, нанесення друкованого тексту)? Чи виготовлено наданий оригінал листа про зобов`язання погашення боргу (боргової розписки) шляхом монтажу за допомогою комп`ютерної або копіювально-розмножувальної техніки? Витрати, пов`язані з проведенням судової технічної експертизи, покладено на Харчевського М. В . Проведення експертиз доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Незважаючи на наявність в матеріалах справи рахунку експертної установи від 29 березня 2018 року № 1 сторона відповідача не здійснила оплату витрат, пов`язаних з проведенням вищевказаних судових експертиз.

Після повернення справи з експертної установи, 22 листопада 2018 року сторона відповідача повторно подала до суду першої інстанції клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, в якому зазначила, що не мала можливості оплатити експертизу через відсутність достатніх коштів.

Судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні вищевказаного клопотання, так як згідно з наданими квитанціями стороною відповідача було сумарно сплачено лише половину вартості проведення експертного дослідження в сумі 1 233,40 грн (881 грн + 352,40 грн), не надано належних доказів свого фінансового (майнового) стану, який унеможливлював би проведення оплати судової почеркознавчої експертизи в сумі 2 402,40 грн, а також відповідач не навів обґрунтованих причин невиконання клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, а саме вільних та експериментальних зразків підпису Харчевського М. В . При цьому місцевий суд врахував тривалий час перебування справи в провадженні суду.

Таким чином, місцевий суд, з рішенням якого погодився апеляційний суд, констатував наявність підстав для застосування норми частини першої статті 109 ЦПК України, згідно з якою у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не довів, що підпис у спірному борговому документі виконано не Харчевським М. В. , а іншою особою (особами), а також про наявність ознак підробки відтиску печатки відповідача на цьому документі.

Частинами третьою, четвертою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В постановах Верховного Суду України від 18 березня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок про те, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи частково позов та стягуючи з СФГ «Широкий Лан» на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 240 291,60 доларів США, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що наданим позивачем листом, оформленим у вигляді підписаного відповідачем акта, підтверджується факт укладення між сторонами договору позики та отримання Харчевським М. В. в інтересах СФГ «Широкий Лан» від ОСОБА_1 грошових коштів, матеріальних цінностей (дизельного пального, мінеральних добрив, посівного матеріалу) із зобов`язанням повернути їх у грошовому еквіваленті, що відповідач не виконав.

Водночас, правильно вирішивши справу по суті, місцевий суд безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статті 1053 ЦК України та послався на те, що грошові кошти були отримані відповідачем від позивача на підставі договору купівлі-продажу, який в подальшому був замінений на договір позики шляхом новації. З огляду на викладене оскаржувані судові рішення підлягають зміні в частині наведених судами попередніх інстанцій мотивів для часткового задоволення позову.

Відповідно до статті 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням. Заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Згідно з частиною другою статті 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тим ж сторонами (новація).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року у справі № 609/67/18, на яку послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання. Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу.

Згідно з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 686/863/17, на яку послався заявник в касаційній скарзі, тлумачення частини другої статті 604, статті 1053 ЦК України свідчить, що під новацією необхідно розуміти одну з підстав припинення зобов`язання, яка представляє собою домовленість сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами. Борг, який виник із договору купівлі-продажу, договору найму (оренди) чи з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням.

За змістом постанови від 17 грудня 2021 року у справі № 917/2153/17, на яку послався заявник в касаційній скарзі, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Магнолія» в особі Лубенської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Магнолія» (далі - ТОВ «Магнолія») до Селянського (фермерського) господарства «Надія» (далі - СФГ «Надія») про стягнення зерна гречки - 84,3 т, пшениці - 41,666 т, ячменю - 30 т, гороху - 70 т, проса - 21,226 т, кукурудзи - 20 т. У вказаній справі господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 07 квітня 2005 року між ТОВ «Магнолія» - замовником і СФГ «Надія» - господарством укладено контракт на виконання робіт з вирощування сільськогосподарської продукції, згідно з яким предметом цього контракту є розміщення замовлення на виконання робіт із вирощування сільськогосподарської продукції на ф`ючерсній основі, що має відбуватися із проведенням попередньої оплати за майбутній врожай, який вирощуватиме господарство для замовника. Згідно з пунктом 5.1 контракту господарство зобов`язано упродовж року повернути замовнику сільськогосподарську продукцію (зерно) за цінами і в кількості, що наведені у таблиці сум попередньої оплати, а саме: гречка - 100 т за ціною 450 грн за 1 т; пшениця - 50 т за ціною 350 грн за 1 т; ячмінь - 30 т за ціною 300 грн за 1 т; горох - 70 т за ціною 400 грн за 1 т; просо - 70 т за ціною 200 грн за 1 т; кукурудза - 20 т за ціною 200 грн за 1 т; соняшник - 70 т за ціною 1 200 грн за 1 т. 03 жовтня 2007 року між головою СФГ «Надія» та директором ТОВ «Магнолія» в особі Лубенської філії підписано додаток до контракту від 07 квітня 2005 року, в якому зазначено, що голова СФГ «Надія» зобов`язується передати філїї ТОВ «Магнолія» грошові кошти за врожай соняшника 2007 року в рахунок погашення боргу. Визнаний борг 233 762, 87 грн перераховується протягом 2008-2014 років по 39 000 грн на рік із застосуванням інфляційних. У разі невиконання зобов`язань сплачуються два проценти від суми за кожний день прострочення із дня виникнення зобов`язання. Сторони визначили, що ця угода за своїм змістом є доповненням до контракту від 07 квітня 2005 року. При цьому Верховний Суд виходив з того, що господарські суди попередніх інстанцій виконали обов`язкові вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 25 вересня 2018 року, повторно дослідили обставини та оцінили наявні у матеріалах справи докази, надали оцінку змісту та здійснили тлумачення спірного контракту (з урахуванням змін), а також угоди від 03 жовтня 2007 року та установили, що в результаті укладення цієї угоди відбулася заміна первісного зобов`язання з поставки усіх із семи видів зернових культур (зокрема і тих, що є предметом спору у цій справі - зерна гречки, пшениці, ячменю, гороху, проса, кукурудзи), визначених у контракті від 07 квітня 2005 року, а не лише зобов`язання з поставки соняшника, новим зобов`язанням зі сплати позивачеві грошових коштів щорічно у сумі 39 000 грн упродовж 2008-2014 років, тому зобов`язання відповідача з поставки спірних зернових культур припинилося за домовленістю сторін у зв`язку з новацією.

В матеріалах справи, що переглядається відсутні будь-які відомості, з яких можливо було б зробити висновок про існування між сторонами правовідносин за договором купівлі-продажу. Крім того, зі спірного боргового документа, оформленого у вигляді підписаного відповідачем акта, не вбачається, що до його складання між сторонами існували правовідносини за договором купівлі-продажу і була домовленість про новацію, оскільки в акті не йде мова про будь-яке первісне зобов`язання або про нове зобов`язання.

З огляду на викладене Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

При цьому аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 53, пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

В постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17 та від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18 наведені такі правові висновки.

Суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов`язують її з однією із сторін у процесі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 201/2760/20 зазначено про таке.

При незалученні до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, скасування рішення суду можливе лише у виняткових випадках, оскільки такі особи не є суб`єктами спірних правовідносин, тому суд не вирішує питання про їх права та обов`язки. Судове рішення лише в майбутньому може вплинути на їх права та обов`язки щодо якоїсь із сторін у спорі, зокрема в разі пред`явлення до них регресного позову. Однак пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України вказує на випадок, коли своїм рішенням суд вирішив питання про їх права та обов`язки, а не вирішить у майбутньому. У зв`язку з цим важливо розмежовувати випадки, коли рішення суду порушує права осіб і коли рішення суду може зачіпати права таких осіб.

При цьому тлумачення пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України свідчить, що підставою для залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі особи, яка не є стороною у справі, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є встановлення обставин можливості впливу судового рішення на права, обов`язки та інтереси цієї особи.

Разом з тим в ЦПК України не передбачене повноваження суду апеляційної змінювати процесуальне становище особи, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, на процесуальне становище третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Отже, у разі встановлення, що рішення місцевого суду може в майбутньому вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції вправі залучити таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, однак лише у випадку, якщо така особа не є заявником, тобто не подавала апеляційну скаргу на відповідне судове рішення.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій не вирішували питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Харчевського М. В. , а виходили з того, що з 17 червня 2011 року він виконував обов`язки керівника СФГ «Широкий Лан», був підписантом цієї юридичної особи. Крім того, як зазначено вище, спірний борговий документ у вигляді акта було оформлено Харчевським М. В. саме в інтересах СФГ «Широкий Лан», і витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить інформації щодо обмеження повноважень Харчевського М.В. діяти від імені СФГ «Широкий ЛАН».

Враховуючи вищенаведене, аргументи касаційної скарги про те, що місцевий суд фактично вирішив питання про права та законні інтереси Харчевського М. В. , не залучивши його до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, а суд апеляційної інстанції, в порушення вимог статті 53, пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України, взагалі не розглянув по суті заяву відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, є безпідставними.

При цьому висновки Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 53, пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України у подібних правовідносинах сформовано, зокрема у вищенаведених постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17, від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18 та від 10 травня 2023 року у справі № 201/2760/20.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

З огляду на вищенаведене, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то оскаржувані судові рішення необхідно змінити в частині наведених судами мотивів для задоволення позову з урахуванням підстав, викладених в цій постанові, а в решті - залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Широкий Лан» задовольнити частково.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 13 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук