Постанова КЦС ВП від 30.06.2023 року у справі №127/18316/20

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Державний герб України

Постанова

Іменем України

30 червня 2023 року

м. Київ

справа № 127/18316/20

провадження № 61-13164св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Омельчук Сергій Леонідович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 вересня 2022 року у складі судді Іщук Т. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

На обґрунтування позову посилався на те, 06 лютого 2014 року він позичив відповідачу 115 000,00 дол. США, про що зазначено у розписці від 06 лютого 2014 року.

28 травня 2020 року та 16 червня 2022 року він направляв на адресу ОСОБА_2 вимоги про повернення коштів, проте на час звернення із позовом позику відповідач не повернув.

З урахуванням наведеного позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 115 000,00 дол. США.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 15 грудня 2022 року, позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 115 000,00 дол. США заборгованості за договором позики від 06 лютого 2014 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем доведено факт укладання між сторонами договору позики, проте будь-яких доказів на спростування встановлених судом обставин відповідачем надано не було та судом не вставновлено. Грошові кошти відповідачем не повернуто.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2022 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Омельчук С. Л., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на таке.

Суд апеляційної інстанції не дослідив і не врахував, що позивач спростував обставини, які містяться у розписці і стосуються предмета доказування, зазначивши в судовому засіданні, що кошти надавались трьома частинами у різні дати та, що розписка не була складена відповідачем особисто. Дійсні обставини справи інші ніж вказані у розписці і вважати її достовірним доказом немає підстав.

Дата отримання коштів, яка зазначена у розписці не відповідає дійсності, оскільки, як зазначив позивач у своїх поясненнях кошти надавались ним трьома частинами у різні дати. Отже, розмір позики, який зазначений у розписці також не відповідає дійсності, адже, зі слів позивача, у день складання розписки, він передав відповідачу 60 000,00 дол. США, хоча в розписці зазначено 115 000,00 дол. США. Також, зазначена розписка не містить обов`язку про повернення грошових коштів.

Для з`ясування обставин у справі, які мають важливе значення для правильного вирішення цього спору, встановлення істини у справі, необхідно залучити спеціаліста, що має спеціальні знання у відповідній галузі, шляхом призначення у справі повторної комплексної судовою почеркознавчої експертиза та технічної експертиза документа. 30 вересня 2022 року він заявляв клопотання про призначення у справі повторної комплексної судової почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документа. Проте, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаного клопотання.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 712/2941/19, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16, від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17, необґрунтоване відхилення клопотання про призначення повторної комплексної судової почеркознавчої експертизи.

У березні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Молявчик О. В., у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на таке.

Посилання позивача на зазначені постанови Верховного Суду, як на неврахування висновків,не спростовує, а навпаки підтверджує правомірність рішення суду першої та апеляційної інстанцій.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, надав правильну оцінку двом висновка експертиз та зазначив, що експертом при проведенні експертиз проводились різні види досліджень, а тому даних, які б свідчили про необґрунтованість експертизи від 21 березня 2022 року або викликали сумніви у її правильності, матеріали справи не містять.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Омельчук С. Л., на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 3 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Встановлені судами обставини

06 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, про що свідчить розписка, у якій зазначено, що ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 115 000,00 дол. США (т. 1, а. с. 65).

28 травня 2020 року та 26 червня 2020 року ОСОБА_1 надсилав ОСОБА_2 вимоги про повернення позики (грошових коштів) (т. 1, а. с. 6, 15).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2021 року у справі призначено комплексну почеркознавчу експертизу та технічну експертизу документа - розписки від 06 лютого 2014 року (т. 1, а. с. 130-131).

Згідно з висновком експерта від 14 липня 2021 року № СЕ-19/102-21/9250-ПЧ рукописний текст, який починається словами «Розписка..», а закінчується словами: «..06.02.2014 ОСОБА_3 », у розписці від 06 лютого 2014 року про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 позики в сумі 115 000,00 дол. США, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою. Вирішити питання «Чи виконаний підпис під рукописним текстом у розписці від 06 лютого 2014 року від імені « ОСОБА_2 », ОСОБА_2 » не виявилося можливим, оскільки при оцінюванні результатів порівняльного дослідження встановлено, що ні збіги, ні розбіжності не можуть служити підставою для позитивного або негативного висновку. Пояснюється це тим, що збіги ознак не утворюють індивідуальної або близької до неї сукупності, оскільки часто зустрічаються у почерках різних осіб. Відносно розбіжностей не вдалося оцінити однозначно тому, що елементи досліджуваного підпису виконані простими рухами, складаються зі штрихових елементів, у яких відсутні чітко виражені ознаки, які б володіли високою ідентифікаційною значимістю. Досліджуваний підпис міг бути виконаний як самим ОСОБА_2 , у варіанті який не проявився у наданих зразках, тому що надані зразки мають велику варіаційність, або ці розрізняючи ознаки є ознаками іншої особи, яка виконала цей підпис з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_2 . Відсутність однозначності в оцінці розходжень не дозволило вирішити питання про виконавця ні в категоричній, ні в ймовірній формі. Запитання «Чи нанесений відбиток печатки у розписці від 06 лютого 2014 року про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 позики в сумі 115 000,00 дол. США у той період часу, яким датований документ?» не вирішувалося так, як відбиток печатки під рукописним текстом у розписці нанесено не печаткою, вільні зразки якої надані на експертизу, а іншою печаткою (т. 2, а. с. 26-36).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2021 року у справі призначено додаткову судову почеркознавчу експертизу (т. 2, а. с. 156-158).

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судової технічної та почеркознавчої експертизи від 21 березня 2022 року № 323/324/22-21 підпис під рукописним текстом у розписці від 06 лютого 2014 року від імені ОСОБА_2 , довіреності від 26 лютого 2018 року серії ННА 229461, виданої ОСОБА_2 , та довіреності від 03 жовтня 2016 року серії НВА 763438, виданої ОСОБА_2 , - виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки технічних засобів та виконані однією особою (т. 2, а. с. 168-173).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), на які посилається заявник у касаційній скарзі.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 442/8157/15-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі, та у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, виходячи із характеру правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем, дійшли обґрунтованого висновку, що між сторонами укладено договори позики, що пов`язано з певними правовими наслідками, а саме отримання грошових коштів та обов`язок їх повернення.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 154/3443/18

Встановивши, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу за договором позики.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується й Верховний Суд, у зв`язку з чим відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 712/2941/19, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16, від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17, Верховний Суд відхиляє.

У постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 712/2941/19, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16, від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17 зроблено висновок про те, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Посилання заявника на зазначені постанови Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки висновки судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається не суперечать наведеним висновкам Верховного Суду, які зроблені за інших фактичних обставин.

Верховний Суд зазначає, що складання єдиного документу у виді розписки на загальну суму, якщо всі кошти отримано в рамках однієї позики, також може бути можливим згідно з домовленістю між сторонами. Розписка є доказом того, що позичальник отримав позику і зобов`язаний повернути її. У документі може бути зазначена загальна сума позики, а також деталі щодо умов повернення коштів.

Отже, написання однієї розписки, а не трьох не спростовує факту отримання ОСОБА_2 позики від ОСОБА_1 у розмірі 115 000,00 дол. США.

Аргументи касаційної скарги про те, що у розписці відсутні зобов`язання повернути суму боргу та строк її повернення, Верховний Суд відхиляє, оскільки частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Доводи касаційної скарги про те, що 30 вересня 2022 року він заявляв клопотання про призначення у справі повторної комплексної судової почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документа, проте суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаного клопотання, Верховний Суд відхиляє.

Відповідно до частин першої, другої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

Згідно зі статтею 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2021 року у справі призначено додаткову судову почеркознавчу експертизу.

Заявник вказував, що в судовому засіданні експерт Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз підтвердила, що підпис ОСОБА_2 є легким і простим та не змогла пояснити, як їй вдалось встановити в такому випадку, що підпис виконаний однією особою. Тому, висновок від 21 березня 2022 року № 323/324/22-21 викликає сумніви щодо його обґрунтованості, оскільки суперечить висновку експерта від 14 липня 2021 року № СЕ-19/102-21/9250-ПЧ, який він вважає обґрунтованим.

Проте допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_4 підтвердила правильність, обґрунтованість та повноту висновку експертизи від 21 березня 2022 року № 323/324/22-21,звертаючи увагу, що вона проводила порівняння підписів в наданих на дослідження об`єктів, що є іншим видом дослідження порівняно з експертизою від 14 липня 2021 року № СЕ-19/102-21/9250-ПЧ.

Отже, висновок експертів за результатами проведення судової технічної та почеркознавчої експертизи від 21 березня 2022 року № 323/324/22-21 містить категоричне твердження, що і в нотаріально посвідчених довіреностях, виданих ОСОБА_2 , і в розписці від 06 лютого 2014 року, підписи від імені ОСОБА_2 є ідентичними і виконані однією особою, що з огляду на особливість посвідчення довіреностей нотаріусом, який обов`язково перевіряє як особу довірителя, так і його підпис (статті 45, 58 Закону України «Про нотаріат»), свідчить про те, що розписка про позику підписна ОСОБА_2 .

Водночас ОСОБА_2 не наведено обґрунтованих доводів, які ставили б під сумнів достовірність результатів експертизи.

Висновок експертизи від 21 березня 2022 року № 323/324/22-21 є достатньо обґрунтованим, логічним та об`єктивним, з урахуванням виду дослідження, на що звертав увагу експерт при наданні пояснень, наданий в межах компетенції експертів, порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи не встановлено, а тому підстав для проведення повторної комплексної експертизи не було.

Таким чином, суд першої інстанції надав правильну оцінку висновкам експертиз від 14 липня 2021 року та від 21 березня 2022 року та зазначив, що експертом при проведенні експертиз проводилися різні види досліджень, жодних даних, які б свідчили про необґрунтованість експертизи від 21 березня 2022 року або викликали сумніви у її правильності, матеріали справи не містять.

Доводи касаційної скарги також зводяться до непогодження зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами та переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання оскаржуваних судових рішень було зупинене ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року, то у зв`язку із завершенням касаційного провадження виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 вересня 2022 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 15 грудня 2022 року підлягають поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Омельчук Сергій Леонідович, залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 вересня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 грудня 2022 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 вересня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 грудня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

О. В. Ступак

Популярні новини